Текстоутворюючі функції зіставлень у художньому мовленні (роман У.Самчука “Волинь”)

Реалістичний мовний малюнок епічного полотна У.Самчука “Волинь” у цілому характеризується порівняно незначною кількістю тропів, що будуються як компаративні звороти. Імовірно, ощадне їх застосування взагалі є ознакою простоти художнього стилю; у всякому разі О.Пушкін відкрито задек-ларував цю вимогу, якій відповідали його стилістичні структури не тільки в прозі, але й у поезії:

Он весь кипит как самовар,

[…]

Иль как отверстие вулкана,

Или как море пред грозой,

Или… сравнений под рукой

У нас довольно, – но сравнений

Не любит мой смиренный гений:

Живей без них рассказ простой.

(“Граф Нулин”, рання редакція).

У.Самчук використовує порівняння в мові автора і в мові персонажа з різною метою. Вони харак-теризують героя або виявляють проекцію відстороненого сприйняття дійсності, вводячи “образ автора”, який, на думку В.В.Виноградова, стає суб’єктом художньої оповіді, “…является формой сложных и противоречивых соотношений между авторской интенцией, между фантазируемой личностью писателя и ликами персонажей. В понимании всех оттенков этой многозначной и многоликой структуры образа автора – ключ к композиции целого, к единству художественно-повествовательной системы…” [3, 203].

У системі образних засобів роману різні типи порівнянь, попри їхню загальну нечисленність, нале-жать до ключових, багато в чому визначаючи ідіостиль письменника, структуру художньої оповіді.

У мові персонажів переважають такі порівняння, що відтворюють узуальні моделі або максимально наближаються до них. Ці звороти непоширені, часто повторюються, зіставлення в них спирається, передусім, на почуттєво-зорові ознаки: Минулося, – казав старий. – Тож, бувало, як оком глянеш – гонів за тридцять здовж пуща сама, та стави, як скло, та очерети, як ліс…[6, 10]; На те він (пан) такий тоненький та тендітний […], і довгі та прозорі пальці, що, їй-Богу, можуть поломатися, як скло [6, 78]; …Матвій хльостко, злісно спльовує… – Треба хіба так працювати… Тепер он встаємо рано, так з постелі не можна стягнутись. А яка була сила! Був, як бик, здоровий! [6,11]; (Григорчук:) … пан ще якось тримається, не продає. А як і продаватиме, то що там тої землі… Ковтнуть, як суницю… [6,31]; …лигнув би тебе за один раз, мов суничку [6,48].

Стійкі, особливо частотні порівняння, зафіксовані фразеографічними та лексикографічними джере-лами [7; 8; 10], дали початок цілим серіям образних характеристик; близькість такого типу порівнянь до фразеологічного фонду визнана лінгвістикою [4, 225]. Вершинна лексема у звороті (як) мак (…тітка Зінька … зовсім, як мак, зробилася [6, 137]) продовжується в компаративних зворотах із похідними утвореннями як маків цвіт, як маківка, як маківочка; (як) гай уживається на позначення інтенсивності (…клечання, мов гай, стоїть на подвірґї [6, 147]), ця семантика розгортається в прислівґях (аж гай гуде або шумить [8, т.1]), відображається в номінаціях абстрагованої кількості “дуже багато” (про воду – [10, 34]), використовується і для психологічних характеристик (весела як гай – [10, 34]). Часто порівняння входять до складу предикативного центру, становлячи невід’ємну його структурну частину і сполучаючи в собі предикативні та означальні властивості: – Не поїдять вас тут вовки часом? – А! Ми самі, як вовки [6, 205]; Христосуються, цілуються, а самі, мов тіні, а ридають, мов по мерцеві [6, 197].

Розмовне забарвлення цих порівнянь, їхня художня експресія створюється всім комплексом чинників – інтонаційним малюнком, словопорядком, характером актуального членування.

До сталих порівнянь, що межують із фразеологічними одиницями, У.Самчук охоче звертається не тільки тоді, коли вони закорінені в народному вжитку, але й тоді, коли вони є приналежністю літературного мовлення: Володько стоїть також непорушно, мов статуя, його обліплює снігом, йому від того приємно, він вслухається в далеке і близьке довкілля [6, 95].

Проте визначальною в семантиці порівнянь у романі є предметно-побутова сфера, сільськогос-подарська праця, життєве середовище селянина, світ, близький, дорогий і зрозумілий йому. І в невласне прямому, і в авторському мовленні ці структури відображають народний погляд на речі: Що тут напрацювалося, що тут нагорювалося, ось гляньте, людоньки, на мої руки, як патики, як зачовгані копистки, а від чого? [6, 196]; Волосся Василя, хоч і наоліяне та причесане, але стирчить на всі боки, як віхоть пшеничної соломи [6, 110]; Незабаром Мотрі потекла з носа юха, волосся нагадувало копицю сіна під час буревію [6, 81]. Лексика в цих зворотах набуває виразної стильової й образної маркованості, особливо підкресленої при певній звуженості її вживання у межах літературного стандарту (як, наприклад, не зареєстроване в СУМ [7] фурґало “дзиґа”, словник фіксує лише розмовне фуркало: …вийшов нарешті і пан живий та веселий і хоч тяжкий, а вертлявий, як фурґало. Очі геть залило капшучками, і він ними либає, мов жаба [6, 86]).

Самчуківські порівняння, що базуються на побутовій сфері, завжди ситуативно й психологічно обумовлені. В уяві малого Володька уподібнення обрисів літер звичним предметам базуються на зоровій подібності і водночас, відображаючи дитячий погляд на речі, невластиві народному вжитку, є несподі-ваними, свіжими, далекими від стійких: А він же ж і не такий вже малий… І знає він вже кілька букв. Знає, наприклад, А – таке, як кроківка, знає О – як око, як круглий бублик, знає Ж , як жук лапате і кричить, як жук – жжж! [6, 91]. Привертає увагу відкрита мотивація порівнянь, у тому числі тих, які не можуть бути однозначно витлумачені в дитячій свідомості: На кожну літеру шукає він (Володько) порівняння. То як кроківка з низькою бантою. То гачок…