величної землі, землі-матері, землі-годувальниці, яка для селянина – предмет поклоніння й обожнювання. У парадигмі порівнянь, що конструюються в семантичному полі навколо цього центру, представлено концепти інтелектуальної діяльності людини та її емоційних переживань, з високими оцінними співзначеннями: (Григорчук:)…наш Мирон мав таку саме мочар, а тепер підіть – поле, як щастя [6, 33]. У письменника поетизуються ті порівняння, що утворюють низку словесних образів поле – хліб – книга: Ступає далі Матвій. Поле перегортає перед ним сторінку за сторінкою, мов якась велетенська книга [6, 274]. Вони мають типологічне значення, формуючи фонд традиційного образного слововживання в контексті української й російської літератури, індивідуалі-зуючися в авторських стилях [5, 26-28].
В ототожненні землі з плодами, якими вона щедро обдаровує людину, і насамперед із найсвятішим – з хлібом, з паскою, теж поетизується хліборобська праця: (Настя:) А дивіться, людоньки, яка тут земля – як масло, як хліб, а пахуча…[…] А дивіться, який город! Хіба то город? То скатертина, що на ній кладуть паску [6, 196]; шорстка п’ятірня загортає насіння і пружно розбризкує його по готовій, мов свіжоспечений хліб, скибі [6, 251]. Подібні порівняння є однією з важливих складових частин міфологеми земля, що постає на сторінках роману “Волинь” [2, 10].
Образ землі входить до складу порівнянь, за допомогою яких створюється портрет селянина – такі словесні структури виявляють художню настанову, що реалізує ідейний задум роману: Але щось знов напало на того Матвія. Прийде ввечері, сяде за стіл, затисне своїми долонями, що подібні на брили землі, своє обшльогане вітрами червоне лице і щось думає [6, 133]. У цьому семантичному полі відбу-вається взаємообмін ознак землі й людини: предмет порівняння та його образ міняються місцями, співвіднесені компаративні структури характеризуються як взаємозворотні: Земля набрякає, мов жила, що наливається свіжою кров’ю [6, 199]; Його (Матвія ) нічого не болить. Це лиш проходить хребтом ціна землі – своєї, лудяної сонцем, литої потом і болючої, як і той хребет [6, 251].
Змістовно й емоційно наснаженими є компоненти цих словесних образів, у складі яких взаємодіють власне порівняння й метафори метонімічного типу, показовим тут є вибір лексем жила, хребет, із значенням яких повґязані уявлення про істотне, головне, життєво важливе, таке, що постачає сили або утворює основу (пор. заст. станова жила “спинний мозок” [7, т.9]). Земля в романі є мірилом справжніх цінностей, джерелом духовності: …мужицький молодняк пасе коні і заливається співом, таким же великим і просторим, як сама земля [6, 253]. Займенник сама, який можна вважати факультативним з огляду на формальні властивості тексту, несе, однак, значне функціональне навантаження, підкреслюючи ототожнення і виділяючи тим самим домінантний, ключовий образ.
Взаємообмін у лексичному заповненні позицій опорних слів тексту і головних членів компаративних зворотів постійно здійснюється в семантичних координатах світ людини – світ природи: …весна летіла буревієм, сніг щезав на очах…[6, 195]; …лють його (Матвія) швидко, мов буревій, минала [6, 219]; Огонь, мов пес голодний, обглодував крокви та лати [6, 216]; …на городі високі, головаті, мов решето, соняшники, череваті, жовті, мов напасені корови, лежать гарбузи, […] червоні, великі, мов кулаки, висять баклажани [6, 227]; …далі й далі летять неповґязані, мов дикі коні, зовсім виразні мрії [6, 250]; Луна підхоплює його (Володьків) крик і тікає в глибінь лісу, жбурляючи ним довкруги, мов розбещений хлопчисько мґячем [6, 251].
У переважній більшості такі порівняння в У.Самчука є синкретичними, вони матеріалізують звукові сприйняття та враження від світла, надаючи їм предметних рис у “речовинних” компаративних зворотах: Опівночі люди розійшлись і рознесли по хуторах свої виспіви. Ще довго то там, то інде знімався і падав невтомний уривок пісні, ніби борюкаючись із упертою тишею, освіченою тяжкими, мов мідь, відливами місяця [6, 264]. Подібні сміливі сполуки ґрунтуються на елімінації прямих звґязків кольору з речовиною (міддю), що має таке забарвлення, і на вербалізації наступного кроку асоціативного переходу – до уявної ваги цієї речовини.
Стилістичною витонченістю і вишуканістю відзначаються у художника ампліфікаційні структури, які конструюються на базі компаративних зворотів. Пропорційні, симетричні, вивірені у взаємодії синтаксич-ного і морфологічного рівнів, вони стають опорними пунктами ритмічного членування: Володько цього славетного року заприсяжний пастух. Як мурин чорний від сонця, як тятива пружний, як коноплі волосся, як цегла репані босі ноги [6, 257]. Такі структури створюють виразну мелодійність фрази, підсилюючи її експресію.
Отже, порівняння у романі У.Самчука “Волинь” формують, у числі інших художніх засобів, влас-тивості ідіостилю автора. Вони поєднують контрастні семантичні, експресивно-стилістичні і структурні ознаки. Вагоме функціональне навантаження в тексті роману несуть відтворені письменником стійкі народні порівняння в питомому й трансформованому вигляді, індивідуальні порівняння, однослівні й поширені, що розгортаються в самостійну сюжетну мікрозамальовку. Емоційно-образні їх конотації охоплюють широкий простір – від розмовно-побутових, приземлених, часом іронічних оцінних елементів до піднесених, урочистих, риторичних співзначень, що підіймаються до висоти символу.
Література
1. Белый А. Магия слов // Белый А. Символизм как миропонимание. – М.: Республика, 1994. – С. 131- 142.
2. Бублейник Л.В. Українсько-російські лексичні відповідники в етнокультурному просторі // Мова і культура. VI міжнар. наук. конф. – Т. III. – К.: Collegium, 1998. – С. 8-13.
3. Виноградов В.В. Стиль “Пиковой дамы” // Виноградов В.В. Избр. труды. О языке художественной прозы. – М.: Наука, 1980. – С. 176-239.
4. Некрасова Е.А. Сравнения общеязыкового типа в аспекте сопоставительного анализа художественных идиолектов // Лингвистика и