У поглядах Ю.Липи на творчість, її природу ясно простежуються впливи ідей Г.Гегеля, викладених у його працях “Феноменологія духу”, “Лекціях з історії філософії”, “Науці логіки” та інших. Як і Г.Гегель, творчу силу, здатність до творення, творчий акт Ю.Липа переносить у сферу абстрактного, позасвідомого, надприродного. Його суттєвими характеристиками творчості є примат ідеального над матеріальним у культурно-творчій діяльності людини та обмеженість свободи творчої діяльності об`єктивною необхідністю. Подібно до Г.Гегеля Ю.Липа розглядає творчість як діяльність, що народжує і творить світ. Діяльність проявляється як самодіяльність, тобто як діяльність, що виникла на грунті внутрішніх протилежностей і протиріч [9; 10].

Окресливши побіжно погляди Ю.Липи на місце письменника у суспільстві, зокрема в національно-визвольному русі, звернемося до його розуміння літератури та її ролі. “Література - це одна з найсправніших сил до розуміння внутрі раси*. Літературні факти-синтези творять довкола себе споєність”. Ю.Липа цілком погоджується із думкою французького поета й літературознавця П.Валєрі, якого цитує у підтвердження своїх слів: “Література є організаційною цінністю, що окреслює і розвиває наші духовні можливості. Вона так само, як мова, дозволяє ті духовні можливості докладно позначити, сполучувати і побільшувати” [5,116]. В контексті цього, Ю.Липа переконаний, що для письменника найважливішим має бути не обожнювання читачами його особи й не тріумфальне захоплення його творами, а “істотний, живчиковий зв`язок із читачем” [5,116]. Він має змагати до зміни способу відчуття або навіть цілої системи мислення читача. І лише досягаючи цього може вважати свій твір вдалим і досконалим, а його функцію здійсненою.

Ю.Липа стверджував, що творчість письменника часто має велике значення для власного народу, а письменницькі зусилля важливі до

______________

* Цим терміном, на європейський зразок, Ю.Липа називав націю, щоправда надаючи йому значно більшого змістового насичення.

синтези почуттів цілої нації. “Література, - писав критик, - може утримувати єдність і енергію раси так само, як і інші шляхи її духової організації” [5,116]. Виходячи зі сказаного, роль письменника в “організації почуття раси”, створенні її духовного обличчя Ю.Липа прирівнював до ролі істориків, філософів чи навіть героїв.

Критерій оцінки художнього твору Ю.Липи дуже подібний до аналогічного критерію П.Валєрі: “Твори мистецтва цікавили мене менше - більше цікавили мене їхні печаті, які вони накладають на свою генерацію. З такого боку дивлячись, побачимо, що тоді зникає різниця між ученим і мистцем. Залишається тільки гра побудження уваги, подій і духовних обставин” [5,116]. Тому й літературно-критичний метод оцінки твору Ю.Липи доволі оригінальний - для нього не так важливі напруга подій, стрункість сюжетних ліній чи яскравість образів, хоч і естетичний бік художньої літератури він не відкидав. Проте на перше місце завжди ставив визначення впливу твору на суспільну опінію, реакцію на нього громадської думки, оцінку перетворень у свідомості читача, викликаних прочитанням книги.

У літературно-критичних есе Ю.Липи не знайдемо спроб визначити достоїнства твору і основні засоби його архітектоніки, оскільки, на думку автора, це було завданням чистої естетики і літературної критики. Ю.Липа розглядав твір не стільки з погляду його змісту, форми, побудови, скільки піклувався про відношення його особливостей до психологічних, х одного, і до суспільних особливостей, з другого боку. Подібно до Ш.Сент-Бева та Е.Еннекена (частково), Ю.Липа цікавився твором мистецтва як «символом, позначкою, відкриттям душевної і суспільної організації» із заглибленням у психологічний та соціологічний аналіз його, що свідчить про приналежність критика до естопсихологічного напряму в літературознавстві.

Окреслена Ю.Липою функція літератури передбачає певну світоглядна догматичність твору. “Писати, це значить твердити” - казав Бальзак. Тому він пише: “В глибині кожного твору є певний догматизм, чи як там називано його - Standpunkt, освітлення, пункти бачення, становище. Без догми не можна нічого написати в літературі, не тільки зсинтезувати, але й розповісти. Той, хто оповідає, - не вагається: він зробив вибір, і він твердить уже тим вибором своєї оповіді” [5,116]. Ця думка знову викликає паралелі між Ю.Липою і П.Валєрі. Останній, зокрема, теж зазначав: “Мистецтво писання, як і кожне інше мистецтво, не може обійтись без могутньої односторонності і монументальної тривалості” [5,116].

Зазначених догм є чимало, і кожна з них має свій вплив на письменника. Існують догми збірні, синтетичні, подібні до “мистецтва для мистецтва”, догма поезії українського барокко, футуризму, догми окремих письменників, як скажімо Буало чи Аполлінер, і навіть догми окремих творів - царина в українській літературі чи не найменш досліджена. Але всі вони разом і кожна з них окремо проводять читача до якоїсь конкретно окресленої мети. Переконавшись у цьому, Ю.Липа робить висновок: “Отже, твір письменника організує і провадить почуття читача. Є підстави назвати місію письменника в суспільстві - провідницькою” [5,116]. Він лише наголошує, що це провідництво має бути усвідомленим, що вимагатиме від мистця почуття глибокої відповідальності й патріотизму - речей, що доповнюють і є продовженням одна одної. Відповідальності перед Словом і перед Добою.

“Чому найменший робітник, що носить цеглу, відповідає за її укладання, чому найнижчий вартовий відповідає за свій відтинок

фронту, а письменник, vir illustissimus* свого оточення й культури, має бути невідповідальним” - запитує Ю.Липа [5,117]. Відповідальність, на його думку, не є приниженням чи обмеженням права письменника на свободу творчості. Значно більше принизливою