В розмові синів Кайдаша про можливе одруження Карпа, в яку втручається і старий Омелько, намічається той конфлікт між батьком і синами, що далі набере більшого розвитку і стане складовою частиною основного конфлікту твору Тут частково подається зав'язка, яка завершується в другому розділі, а саме: одруження Карпа. Розвиток дії у повісті складається з послідовного, хронологічного викладу подій життя селянської родини: одруження синів, сутички в сім'ї, розшуки Меланки, пияцтво і смерть Кайдаша, розподіл спадщини тощо. Щодо кульмінації, то дехто вважає, що її нема в повісті. На нашу думку, кульмінацію можна все-таки визначити, а саме: сутичка Мотрі з Кайдашихою, внаслідок якої свекруха позбулася правого ока.

Розв'язка твору - примирення двох сімей після того, як всохла груша - причина багатьох сварок. "Діло з грушею скінчилося несподівано. Груша всохла і дві сім'ї помирилися. В обох садибах настала мирнота й тиша".

Так закінчується повість у другій редакції. В першому ж виданні була така кінцівка: ''Діло з грушею не скінчилося і досі. А груша все розростається І вшир і вгору та родить дуже рясно, неначе зумисне дражниться з Кайдашами та їх жінками, а здорові, як горнята, груші й досі дратують малих Лаврінових та Карпових дітей".

У першому варіанті розв'язка твору була інша, більш реалістична: життя двох сімей залишається незмінним, бо і соціальні умови зостаються ті ж самі.

Сюжет повісті нескладний - загострення взаємин у сім'ї Кайдашів у міру того, як дорослі сини створюють свої родини, влаштовують побут, борсаючись на невеличкому шматку батькового поля і городу, не маючи змоги поліпшити своє економічне становище.

Не миряться молоді з старими (сини з батьками, невістки з свекрухою, невістки між собою). Сім'я повністю, навіть з дітьми втягуються у ворожнечу, сваряться постійно за повсякденні дріб'язки: мотовило, кухоль, сувій полотна Але найгостріші сутички відбуваються, звичайно, за землю, за худобу.

Коли йдеться про старше покоління, на яке ще панщина поклала свій "напечаток", а новий соціально-економічний уклад дрібного землеволодіння тільки завершив формування типу трудівника і водночас дрібного власника, індивідуаліста. Такі Омелько і Маруся Кайдаші, характери, які вимальовуються сформованими і розкриваються в міру розвитку дій. У повісті "Кайдашева сім'я "Нечуй-Левицький досяг високої майстерності у створенні глибоко індивідуальних характерів.

Омелько - працьовитий селянин, виснажений панщиною. У нього здорові, загорілі, жилаві руки, сухорляве і бліде обличчя. Ставши хазяїном, Кайдаш продовжує багато працювати. Набожність уживається в ньому з пияцтвом. Нерідко з церкви він звертав у шинок запивати "Давнє панщане горе". Письменник майстерно передає, як втрачається межа між виявами забобонності Кайдата і хворобливого стану його психіки від постійного перепою. Такий Кайдаш не смішний, а викликає глибоке співчуття. Його слабості Нечуй-Левицький пояснює соціальними факторами, хоча й не наголошує на них, а зосереджується на розкритті самого характеру в його індивідуальних виявленнях.

Інша індивідуальність розкривається в образі Марусі. Письменник спочатку змальовує портрет Кайдашихи, а потім докладно розкриває її внутрішній світ, поведінку, вчинки.

Письменник-реаліст показав, що не все в образі Кайдашихи було негативним. Вона була працьовитою, вміла майстерно куховарити, любила ???????????????????, егоїстичною, злою, лицемірною, заздрісною.

"Маруся Кайдашиха замолоду довго служила у дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарити і ще й тепер її брали до панів за куховарку на весілля. на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од них трохи панства.. До природної звичайності української селянки у неї пристало щось дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з не! спадала та солодка луска і вона лаялась і кричала на весь рот. Маруся була сердита".

Отже, вплив панів зробив її такою. Показуючи як вона наслідує панів у ставленні до невісток, автор недарма вживає таке влучне порівняння: "Вона стояла над душею у Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду".

Перехід від лицемірства, улесливості до гніву - також риса, яку Кайдашиха запозичила у панів: "Минув тиждень Кайдашиха перестала звати Мотрю серденьком і вже орудувала нею, наче наймичкою"

Це відбивається в її мові. Спочатку вона називає Мотрю "моя дитина", "моє серце", "моя доню". Пізніше, коли між ними почалися сварки, її мова вже інша: "Постривай же ти, суко. Скручу я голову твоєму півневі ".

Перед сусідами вона може знеславити свою невістку, перебільшуючи її провину, або просто вигадуючи щось від себе. Так на запитання куми чи роботяща її невістка Мотря, Кайдашиха відповіла: "Хліб їсти добре тямить". Це після того, як вся хатня робота була перекладена на плечі невістки.

Заводієм всіх сварок у сім'ї, всієї колотнечі була насамперед Кайдашиха. І в час сварок вона потрапляла водночас у смішне і сумне становище. Так, під час однієї "баталії" за горшки Мотря вибила свекрусі око. А читачі не співчувають їй, бо сварка, що довела її до каліцтва була почата Кайдашихою. Селяни прозвали її видроокою. Цим письменник також надав рис чіткої окресленості персонажам. На образі цієї егоїстичної жінки показано, як морально занепадає людина в умовах дрібної власності, безпросвітної темряви і ворожнечі.

Характери синів Кайдаша формуються в інший час, тому в