р. стала тим культурним осередком Молдавії, де найбільше групувалась передова інтелігенція. Серед демократично настроєної молоді виявляв свою активність І. Нечуй-Левицький. Крім читання своїх творів він виступав з доповідями і рефератами на літературні і суспільні теми, відверто виголошував думки, спрямовані проти політики царизму. Зростає популярність Нечуя-Левицького як письменника, разом з тим він впадає в око поліції і жандармерії і за ним встановлюється таємний нагляд.
Очевидно жандармський догляд порушив плани письменника і змусив йоги у 47 років залишити вчительську роботу. Другою причиною ранньої відставки Левицького був стан його здоров'я.
Відомо, що в письменника виявилася шлункова хвороба, і в лютому 1848 року він звертається з заявою до директора гімназії про дозвіл па виїзд до Австрії лікуватися мінеральними водами.
Віддавши 21 рік благородній праці вчителя і вихователя Нечуй-Левицький у 1885 р. подав у відставку і перейшов цілком на літературну роботу. Постійним місцем проживання він обрав Київ. Тут були написані історичний роман "Князь Єремія Вишнивецький " і "Гетьман Іван Виговський", повість "Пропащі", "Над Чорним морем", "Навіжена" багато оповідань єдиний в усій імперії український журнал.
Перші несміливі спроби письменника припадають на студентські роки. І тому, що вони залишилися спробами, письменник не згадує про них. Лише в одному з варіантів автобіографії говориться: “Ще бувши в Київській академії, я почав писати народні повісті для "Основи". “Основа” перестала виходити, і я покинув початок тієї повісті і загубив його". Закінчивши в 1865 р. духовну академію із званням магістра богослов'я І. С. Л. порушив родинну традицію і служителем церкви не став. Де була його громадянська мужність - відкинути духовний чин, здобутий багаторічним навчанням, і задовольнитися скромною професією учителя-словесника. Свою педагогічну діяльність після академії він почав того ж року в Полтавській духовній семінарії, ставши викладачем російської словесності (тобто мови і літератури). З'явилися деякі можливості взятися за творче перо. Це був час, коли діяв неймовірно жорстокий циркуляр царського міністра Валуєва про заборону не лише писати, але й розмовляти українською мовою.
З цієї причини друкувати свої твори йому довелось за межами царської Росії, в Галичині. Перша повість "Дві московки" була надрукована 1868р. у Львівське ну журналі " Правда", де пізніше з'явилися й інші твори І. Нечуя, як назвав себе І. С. Левицький.
Полтавський період життя, де вперше Левицькому посміхнулася муза, швидко закінчився. Справа в тому, що матеріальні умови вчителів семінарії були погані, деякі викладачі навіть голодували. У Левицького заробітна плата була всього 250 крб. на рік, що ніяк не могло забезпечити нормального життя. Крім того, письменник знав, що його будуть переслідувати за писання творів українською мовою. Це навело його на думку залишити семінарію і перейти в гімназію та кудись далі, на околицю царської імперії. Такою околицею була Польща.
Перехід з духовного закладу в світську гімназію (з додатковим складанням екзаменів) свідчив про остаточний розрив Левицького з кар'єрою духівника. Одержавши 1866р. призначення в жіночу гімназію м. Каліш, Левицький переїжджає туди і стає викладачем російської мови і літератури, історії і географи Росії.
Через рік, відчувши деякий відрив від рідного середовища, Левицький попросився перевести його в м.Білу, де жило українське населення. Але за відсутністю там відповідної вакансії Левицького 1867р. було переведено вчителювати до Селдецької жіночої гімназії. Роки педагогічної діяльності в Каліш і Седлеці були для Нечуя-Левицького періодом дальшого творчого піднесення.
Тут були написані "Рибалка Панас Круть, "Хмари", "Причепа" "Запорожці", перший варіант повісті "Микола Джеря" та ін. 1869 р. письменник здійснює подорож по Швейцарії.
