Народні пісні глибоко і з різних сторін розкривають життя народу, його історію, його душевну красу і відвагу, працьовитість, ненависть до ворогів і віру у краще майбутнє.

Народним пісням властиве виняткове ритмічне багатство. В піснях багато яскравих і влучних епітетів (чимало з яких - постійні), метафоричних висловів, порівнянь, повторів, паралелізмів, народних символів (береза - дівчина, дуб - козак і т.д.), пестливих слів і зворотів (дівчинонька, зіронька) тощо. Глибокий і різноманітний зміст народних пісень втілений у виключно досконалу форму.

Народними піснями захоплювалися усі письменники, широко використовуючи їх у своїх творах. Разом з тим багато з написаних ними віршів ставало народними піснями. Такими піснями літературного походження є пісні "Віють вітри" І.Котляревського, "Не щебечи, соловейку" і "Гуде вітер вельми в полі" В.Забіли (музика М.Глінки), "Дивлюся на небо" М.Петренка, "Скажи мені правду" О.Афанасьєва-Чужбинського, "Там де Ятрань круто вється" А.Шашкевича, "Верховино, світку ти наш" М.Устияновича, "Повій вітре на Вкраїну" С.Руданського, "Стоїть гора високая" Л.Глібова та ін. Особливо багато віршів Т.Шевченка, І.Франка і Лесі Українки стали народними піснями.

Поетика (гр. poietike) - так іноді називають один з основних розділів літературознавства - теорію літератури. Частіше поетикою називають ту частину теорії літератури, яка вивчає питання структури творів, їх композиції, поетичну мову та віршознавство, тобто питання форми літературних творів. Вужче значення терміна "поетика" - це художні особливості творчості якогось видатного письменника.

1.2. Від зародження - до сучасності

Поетичне життя і музична обдарованість українського народу забезпечувала високий рівень розвитку музично-пісенної творчості. Продовжували побутувати землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні та ін. Широкою популярністю користувалися пісні-романси.

Широкого розповсюдження на Україні набули сімейне музикування, аматорські молодіжні розважальні співи. осередком розвитку музичної культури були духовні учбові заклади, гімназії, приватні пансіони, університети де багато уваги приділялось вивченню нотної грамоти і теорії музики.

Музичне життя вирувало під час проведення великих ярмарків. На таких київських ярмарках влаштовувалися театральні вистави, музичні ранки, бали, маскаради.

Високого рівня майстерності досягли багатоголосі співи. Хорове мистецтво поступово виходить за межі суто культового призначення.

До 17ст., коли література розвивалась як церковно-релігійна, її зв’язок з фольклором був практично односпрямованим. Усна народна творчість впливала на розвиток літературного письменства від початків його зародження. Уже в “Руському літописі”, “Слові о полку Ігоревім”, інших пам’ятках давньої літератури зустрічаємо вкраплення фольклорних джерел (міфологічні уявлення, легенди, прислів’я і приказки, народнопоетичні образи, символи тощо). Фольклор як витворена віками система народних уявлень і текстів навпаки дуже важко піддавався літературним впливам. Усна народно творчість, в основі якої лежали язичницькі культи, не могла мати нічого спільного з християнською літературою, що різко відрізнялася ідейно і тематично.

Однак, в 17ст., коли в літературі чітко окреслюється світська тематика, яка, виробляючі нові жанри, відокремлюється в окрему вітку письменства, починається зворотний вплив – літератури на усну народну творчість. Найбільше така взаємодія виявилась у побутуванні серед народу літературних текстів з усіма атрибутами фольклорних (анонімність, варіативність та ін.). перед усім це стосується пісень, хоча народом запозичувались й тексти інших жанрів, зокрема байки, притчі, приповідки, афористичні вислови та інше.

Пісні літературного походження – це твори, що увійшли в народну словесність з професійної літератури. Шляхи запозичення можуть бути різними. Найчастіше – пісня, створена автором і композитором, ставала популярною серед народу, а оскільки сприйнятий текст передавався в усній формі, ім’я автора й композитора затиралось, втрачалось, і пісня починала побувати як народна. Можливі й інші випадки. Наприклад, відомий авторський текст (вірш) клався на народну мелодію або мелодію композитора, ім’я якого залишалося невідомим. Бувало й таке, що на основі певного авторського тексту складався подібний мотивами та образами з тією ж ритмомелодикою, але інший народний текст, що побутував паралельно з літературним.

Кожна пісня літературного походження має свою історію (яка, однак, не завжди зберігається в народній пам’яті), проходить різні періоди поширення, шліфування, переробки; поки входить в народну традицію, зазнає певних змін (часом досить значних), нашарувань різних епох і т. п. Але , незважаючи на ретельну народну обробку (подекуди упродовж кількох століть), пісні літературного походження все ж відрізняються від народних специфічними рисами. Це дає підставу відносити до їх розряду пісень, авторство яких не збереглося, які не мають літературних відповідників, але певними ознаками виокремлюється з-поміж власне народних. Найвизначальнішою їх рисою є інший рівень індивідуалізації. У той час, як усна творчість вибирає усе найтиповіше, творить схематичні сюжети і доволі абстрактні узагальнені образи, літературна пісня як індивідуальна творчість побудована на основі особистих переживань, нетрадиційних ситуацій: фольклорне узагальнення життєвих явищ тут поступається місцем індивідуальним почуттям, які викликані конкретними обставинами. Ліричний герой таких пісень висловлює своє власне бачення і розуміння світу, яке, як правило не збігається із загально прийнятим. Зародженні в його душі почуття виходять за рамки народної психології (яка тяжіє до спрощення) – вони драматизуються, поетизуються, зображаються як щось не буденне, унікальне за своїми проявами. Як вказує І. Франко, “...така часто індивідуальна лірика...являється не на початку, а на кінці еволюції, рівночасно с тим, як і сама людська індивідуальність робиться самостійною, одержує певну ціну і почуває свою вартість супроти переможного зв’язку громади, роду, сім’ї. З другого боку, історія поетичних форм, будови вірша, ритму, рими та мелодії показує нам, що все се появи зовсім не відвічні, не природжені чоловікові, але