Найбільшого поширення набули 10 та 18 пісні збірки. Фольклорні інтонації 18 пісні ”Ой ти, пташко, жовтобока” дали поштовх для створення народних версій тексту - ”Ой ти, пташко, жовтобока” та “Стоїть явір над водою”. Особливо популярною була 10 пісня – “Всякому городу нрав і права”. Висловленні у ній думки були настільки близькі до народної філософії та етнопсихології , що у 18-19 ст. вона поширилась у безлічі варіантів і народних редакціях, покладена на різні мелодії. Після того, як І.Котляревський використав переробку тексту Сковороди у п’єсі “Наталка Полтавка”, - “Всякому городу нрав і права” стала загально відомою піснею на мелодію М.Лисенка. відомі й пісні й самого Котляревського до драм – “Видно шляхи полтавськії”, “Ой доля людськая”, “Де згода в сімействі” та ін.

Після І.Котляревський багато драматургів почали використовувати фольклорні джерела для створення пісень для п’єс. Наприклад, Г.Квітка-Основ’яненко включив літературну обробку народної пісні “Хусточка ж моя” у свою п’єсу “Сватання на Гончарівці”. Великим успіхом користувався твір С.Писаревського “За Немань іду”, а особливо популярною стала його пісня ”Де ти бродиш, моя доле”, а також пісні С. Гулака-Артемовського “Місяцю ясний”, “Ой казала мені мати”, написані до опери “Запорожець за Дунаєм”.

Плідним для розвитку зв’язків фольклор-література був період романтизму. Перша половина 19 ст. стала початком потужного звороту до народної творчості. інтерес до фольклору, масове зацікавлення, збирання, дослідження творів усної словесності вилилися у численні збірники, альманахи. Поети-романтики А.Метлицький, О.Корсун, М.Петренко, В.Забіла, О.Афанасьєв, М.Маркевич та інш. Почали використовувати у своїй творчості мотиви, образи, сюжети народних пісень, балад, переказів, і тому їхні твори були дуже наближені до усної словесності, а подекуди стилізовані під народні пісні. Саме у той період народна словесність збагатилась численними зразками пісень літературного походження. Особливо улюбленими залишаються до цього часу твори Михайла Петренка ”Взяв би я бандуру”, ”Дивлюсь я на небо”, та В.Забіли” Гуде вітер вельми в полі”, “Не щебечи, соловейку”, тематика яких споріднена з народною лірикою.

Новий етап і для розвитку літератури, і для розвитку усної словесності починається з виданням Шевченкового “Кобзаря”, який настільки глибоко був сприйнятий народом, що став частиною його творчості. Відомі і улюблені – “Думи мої, думи мої...”, “По діброві вітер виє”, “Така її доля”, “Садок вишневий коло хати”... не даремно автор цих пісень має визнання народного кобзаря.

Попередники Шевченка в українській літературі, починаючи з Котляревського. Використовували в своїх творах живу народну українську мову, а також скарби усної народної творчості, але це використання було ще обмеженим, відповідно до не досить широких тем і літературного стилю цих письменників. Крім того, вони ще не позбулися діалектних, вузькомісцевих елементів розкрив у Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова.

Співи крізь сльози» видано 1906р. у Львові заходами І. Франка. Тим часом вірші поета були добре відомі в народі, поширювались у рукописних збірках, виконувались як народні пісні, наприклад, «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку», покладені на музику М. Глинкою. До своїх віршів «Не плач, дівчино», «Голуб», «Човник» та ін. Забіла сам створив мелодії. Джерелом глибокого ліризму його поезії є народна пісня з її образним і мовним багатством. У багатьох віршах («Зовсім світ перевернувся», «Маруся», «Сирота» та ін.) поет порушував тему соціальної нерівності. Йому належать також гумористичні вірші, що є обробкою народних оповідань у бурлескному стилі («Остап і чорт», «Весілля»), твори на побутову та історичну тематику, послання знайомим. Помер поет в листопаді 1869р. в м. Борзна.І. Франко відзначав помітний внесок В. Забіли у розвиток української поезії і ставив його в ряд найталановитіших сучасників Т. Шевченка

Ні до, ні після Шевченка не було письменника, який би долучився до продовження народної традиції такою мірою, як великий Кобзар. Проте всі наступні покоління поповнювали скарбницю української пісенності. Майже усі відомі поети др. пол.19ст. залишили в ній помітний слід. Серед них варто відзначити С.Руданського. складені ним пісні “Ти не моя, дівчино мила”, “Хлопці – молодці”, “Серед лісу, серед гаю” та ін. відзначаються особливим ліризмом і глибиною почуття.

Не менше визнання має пісня “Стоїть гора високая”, літературним джерелом якої є вірш Л.Глібова “Журба”, М.Старицького “Ніч яка місячна, зоряна, ясная” (“ Виклик”), М.Кропивницького “На вулиці скрипка грає”, П.Грабовського “Зелений гай пахуче поле”, В.Cамійленка “Тихесенький вечір на землю спадає”, К.Думитрашка “Чорнії брові, карії очі” та ін., ряд пісень невідомих авторів – “Місяць на небі, зіроньки сяють”, “Ой, дівчино, шумить гай” та ін.

У період визвольних змагань українського народу національними

гімнами стали поезії О.Кониського “Ой у лузі червона калина”, “ Боже, великий єдиний”, І.Франка “Вічний революціонер” та ін. Тенденція розвитку національно – патріотичної тематики особливо виразно проявилась у ліриці січових стрільців. Відомими письменниками серед них були Богдан Лепкий та Роман Купчинський. Досить поширеними є стрілецькі пісні любовної тематики. Р. Купчинського “Дівчино, рибчино”, “Лети, моя думо” та ін., Б.Лепкого “І снилося з ночі дівчині”, “Маєва нічка” та ін. Серед них є