У період національного відродження 20-х рр. 20ст. з’явились пісні літературного походження на тексти поетів “Молодої музи”. Крім Б.Лепкого слід згадати П.Карманського “Сповнилась міра”, В.Пачовського “Забудь мене”.

Із літературних текстів цього періоду, що увійшли до скарбниці народної творчості, не можна обійти увагою й поезій О.Олеся на основі яких створені ліричні пісні “Сміються – плачуть солов’ї “ і “Коли на крилах ночі”. Завдяки вдалому поєднанню слів і мелодії вони до сьогодні не втратили своєї популярності.

У наш час, коли дослідники фольклору констатують факти відносного занепаду багатьох його жанрів, можна твердити, що така тенденція не за торкнула ряд жанрів. Визначальне місце тут належить пісням літературного походження. Більше того, цей розряд народної лірики постійно поповнюється новими зразками. Із творів сучасної літератури 20ст. статус народних здобули пісні на слова А.Малишка “Білі каштани”, “Рідна мати моя”, “Вчителько моя”. Очевидно визначальним фактором їхньої популярності є й мелодія, яку народ прийняв “за свою”. Автором музики до усіх цих пісень є П.Майборода. народним став ще один твір А.Малишка “Цвітіть осінні тихі небеса”, а також твори “Пісня про Київ” та “Знову цвітуть каштани”. Андрій Малишко — поет-лірик від Бога. Його голос, то ніжний і схвильований, як перші слова кохання, то гнівний, сповнений пристрасті вибухової сили, не можна сплутати з чиїмось іншим. Навіть у ряду визначних талантів, яких дала українська поезія світові в двадцятому столітті — Максим Рильський, Павло Тичина, Євген Маланюк, Богдан Ігор Антонич, Василь Стус, — постать Андрія Малишка не блякне, вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням з народнопоетичною творчістю, інтимним тоном звучання, навіть коли він говорить про світові, загальнолюдські проблеми. А ще — пісенністю своєї лірики, тим, що кожен її рядок бринить за камертоном української народної пісні. Звичайно, кожна людина, поет тим більше, формує себе сама. Та все ж і життя, особливо дитинство, де закладаються перші й найміцніші підвалини любові, духу, характеру людини, де батько з матір'ю, перші друзі, теж важить так багато в долі людській. Як поет-лірик, чиї вірші відзначаються надзвичайною музичністю, А. Малишко неминуче приходить до пісні. Власне, більшість творів його інтимної лірики — це пісні, покладені або ще не покладені на музику: «Ти мене накличешся ночами», «Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу...», «Я забув, що й плачуть з поцілунку...» Кохання — немов якась надприродна сила, яка все може, коли любиш і віриш:

Крикну: прийди! — і прийдеш неминуче,

Крикну: рятуй! — і воскресну в рятунку.

Не диво, що багато Малишкових пісень стали воістину народними в найповнішому розумінні цього слова. І насамперед це — «Пісня про рушник», яку народ усе-таки називає по-своєму, любовно «Рідна мати моя...» Це — гідний пам'ятник Матері вкраїнській, який вдячний син звів на віки вічні. Ця пісня глибоко національна, її не можна адекватно перекласти іншою мовою, бо образність її тримається на вишиваному українському рушникові, з яким у нас пов'язано все — від народження до останнього шляху. Хто буде судженим дівчині? «— А хто теє відерце дістане, той зі мною на рушничок стане». Рушниками перев'язували молодих, а коли у них син виростав, ішов у життєву дорогу — чи то добру, а чи й лиху, воєнну, — то ніс із собою материне благословення — рушник вишиваний... І нарешті — «рушниками, що надбала, спусти мене в яму». І червоніє він на хресті над могилою... От тому й говорить поет, що на ньому оживає «все, знайоме до болю», все життя, і пройдене, й те, яке ще судилося прожити. Спробуйте-но перекласти хоча б російською: «Песня о полотенце...» Небагато у всій світовій літературі пісень, де так щиро й любовно возвеличено матір. У більшості пісень Малишка — роздуми над людською долею, оспівування найсвітлішого почуття кохання, живе краса природи, краса людини праці. Ось «Вогник». принесли б поетові безсмертну славу.Ліричний спогад про рідну хату, світло у її вікні, тополину під вікнами, а головне — батько й мати, «ота, що на світі одна». Як багато говорить ця пісня вдячному серцю. Чудові ліричні пісні, створені здебільшого у співдружності з композитором Платоном Майбородою, супроводжували — та й зараз супроводжують — молодість цілих поколінь. «Ми підемо, де трави похилі...», «Київський вальс», «Запливай же, роженько весела», «Пісня про Київ» («Білі каштани»), «Цвітуть осінні тихі небеса» (чудову музику до якої написав О. Білаш)... Зворушливою піснею «Вчителько моя» А. Малишко низько вклонився всьому вчительству за його роботу. У піснях Андрія Самійловича скарби почуттів, буяння краси, тепло любові.

Не менш відомими та улюбленими у народі є пісні М.Рильського “На білу гречку впали роси”, “Яблука доспіли, яблука червоні”; “Виростеш ти сину”, створена на основі вірша В.Симоненка “Лебеді материнства”.

З – поміж сучасних пісень визнання всенародних здобули твори М.Ткача “Марічка”, “Ясени”, М.Сингаївського “Чорнобривці”, Ю.Рибчинського з музикою І.Поклада “Скрипка грає”, ряд поезій Д.Павличка з музикою О.Білаша – “Два кольори”, “Явір і яворина”, “Лелеченька” та ін. Усі вони побутують як народні. Відомі також твори В.Івасюка “Червона рута”, “Водограй”.

Пісні літературного походження дуже різноманітні за тематикою, поетикою, характером. Окрему жанрову групу творять пісні-романси, які вирізняються з-поміж інших специфікою художньо-образної структури та манерою виконання.

Романс – музично-поетичний твір, який виконується сольно у супроводі музичного інструмента.

Романсу властивий ряд жанрових ознак,