Більшість вчених сходяться на думі, що важко провести чітку межу між звичайною піснею літературного походження піснею-романсом. Тривалий і дуже складний розвиток романсу істотно відрізняється від історії побутування інших жанрів найактивнішою взаємодією і синтезу усної народної творчості і літератури та професійної музики. Романси порівняно з піснями носять інтимніший характер, їх мелодії більш "організовані" щодо ладу й ритміки, ближчі до загальновживаної мажоро-мінорної системи. Поетична будова романсів багата певною лексикою, відповідною структурою речень і порівнянь, вони складають у пісенному фонді народу своєрідний проміжок між безіменною музично - поетичною і професіональною культурою.

В одному ряду з народними романсами стоять "зфолькльоризовані" пісні літературного походження. Автори цих творів, як правило, відомі. Менше відомі творці мелодій. Хоча слід сказати, що ми маємо твори, в яких поряд з поетами Т.Шевченко, В.Забілою, С.Руданським, Л.Глібовим відомі й імена композиторів - М.Глинки, А.Рубінштейна, Г.Гладкова та інших. Пісні літературного походження переважно ліричні, хоча й серед них, як і серед народних романсів, зустрічаються твори іншого змісту. Мелодичний матеріал пісень літературного походження близький до народних романсів.

Як бачимо, процес проникнення літературних творів в усну словесність безперервний. Однак лише окремі перлини літератури переходять до народної лірики. Принцип відбору зрозумілий: фольклорними стають лише пісні, написані в руслі національної традиції, близькі до народної поетики, символіки та ритмомелодики. Хоча є значно більше творів, що зовні видаються такими, але з певних причин не приживаються на багатовіковому дереві усної народної творчості. Цей процес – практично не передбачуваний, складний з точки зору національної психології та ролі колективного підсвідомого, багато в чому незрозумілий, відбувається не лише на основі очевидних закономірностей, а внутрішніх скритих законів. І не можна наперед знати, яка пісня стане народною, а тим більше створити таку чи запровадити в усну творчість штучно.

1.3. У жовтні 1938 року у зв’язку з наближенням 125-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка Інститут українського фольклору АН УРСР відрядив ряд бригад для збирання і вивчення народної творчості, присвяченої поетові. П.Майборода відвідав с.Марянівку Конотопського району Чернігівської області, де записав ряд улюблених пісень поета, а також пісні на його вірші та про нього, деякі перекази. Разом з П.Майбородою в цій експедиції працював Д.Кушнаренко, але увагу він зосередив на прозових жанрах.

Ряд записів композитора неодноразово друкувались пізніше в різних шевченківських виданнях як кращі зразки озвучених народом віршів великого Кобзаря. Шевченківські пісні на часи записування їх П.Майбородою, як улюблені поетом, так і на його вірші або про нього, виділялись записувачами серед маси інших пісень. До 125-річного ювілею поета вони складали досить велику групу. Значну кількість їх записав М.Гайдай, Д.Ревуцький та інші.

Зібрані П.Майбородою улюблені пісні Т.Шевченка, більшість яких представлена в багатоголосних варіантах, певною мірою різняться від тих, що наспівував свого часу поет де-небудь у казематі або Новопетрівському укріпленні на засланні і які були зафіксовані в друкованих збірниках від самого поета або його близьких і знайомих. Однак вони становлять інтерес як свідчення нев’янучої пам’яті народу про поета, його постійного життя в думках і помислах широких народних мас, показують активність творчих процесів, пов’язаних з шевченківською музою.

Розділ 2

Тематична розгалуженість пісень літературного

походження

2.1. Ясна річ, що не тільки краса природи, не лише історія та життєві турботи хвилювали творців та носії народних пісень. Силу-силенну їх було створено в стилі й характері жартівливому, гумористичному, та навіть сатиричному. Потяг народу до творчості такого типу не випадковий, він засвідчує любов українців до гострого слова й вигадливих мелодій, справжню оптимістичність їх світогляду. Творці пісень не проходять повз недоліки та прорахунки ужитті й громадській діяльності, засуджують винуватців, розкривають причини тих чи інших життєвих вад.

Український фольклор багатий на зразки чисто інструментальної, здебільшого танцювальної музики. Вони чіткі за ритмікою і зумовлюють особливості української танцювальної стихії. Природно, що образність, мелодика й ритміка таких зразків значно вплинули на виникнення жартівливих, гумористичних і сатиричних пісень, на визначення їх провідного мистецького характеру. Тому в цих піснях, рухливих і динамічних, відсутні, за окремими винятками, змінні розміри, асиметричність структури, що широко репрезентують плавність мелодичного розливу й ритмічну свободу загального руху в протяжних ліричних, а особливо в родинно-побутових наспівах. Жартівливі пісні, як і пісні про кохання, про життя та побут у сім’ї, користуються широкою популярністю і звучать у сольному та гуртовому виконанні.

Відомо, що традиційний фольклор - безіменний, що його зразки тривалий час перебувають в усному побутуванні, шліфуючись і вдосконалюючись. Народні романси виникали, як правило, в інтелігентському середовищі. Колись, напевне, були відомі і їхні автори, та з часом імена загубилися.

Типовість локальних особливостей центральних областей України, з яких Полтавщині належить дуже вагоме місце, виявилась в записаних П.Майбородою таких класичних протяжних піснях, як "Та забіліли сніги", "А в степу могила", "Зійди, зійди, зірко", "Ой не стелися, хрещатий барвінку", "Ой не шуми, луже", "Місяць на небі", "Шумлять верби в кінці греблі" та інших піснях.

У широких, розлогих, співаних на великому диханні мелодіях цих пісень ніби органічно вилилися неквапливість, простосердечність, чуйність, філософська урівноваженість вихідців з Придніпровщини.

Репертуар виступає показником вокального пісенного стилю певного етнографічного регіону, коли він тяжіє до типових для Придніпровщини пісень літературного походження, скажімо, на вірші Г.Сковороди, І.Котляревського, Т.Шевченка, Є.Гребінки, В.Забіли, Я.Щоголіва, М.Петренка,