Є і в його дивізії партійне керівництво. Сам Шахай і кращі люди дивізії — комуністи. Вище вже згадувалося про покарання квартир'єра Єсікова за самовільний розстріл стражника. У зв'язку з цим комбриг Остюк вимогливо звертається до Шахая: «Іменем да-ного мені від партії контролю, прошу пояснень. Це ти хочеш стару дисципліну завести?
— Він без суду розстріляв. Важно, щоб населення знало, що в нас суд є, а не самосудники».
І читачеві зрозуміло, що герої Японського за самою своєю сут-тю, за переконаннями і ділами належать до комуністів, Ми говоримо, звичайно, про кращих, про тих, у кого автор вклав полум'я свого серця.
У фіналі четвертої «пісні» Шахай говорить: «Сюди за мною йдуть інші бригади нашої дивізії. Летять орли кінної бригади Остюка, сла-ветної бригади, їхні революційні прапори заквітчано перемогами. На них немає жодної плями». Такими рицарями революції зображує Яновський бійців того самого Остюка, якому партія доручила конт-роль у війську Шахая. Це чи не є доказом справжньої партійності Остюка? На таких людей спирається Шахай, людина широкоосвічена, талановитий організатор, за що Остюк глибоко поважає його і ви-знає своїм старшим товаришем і керівником. І в мирний час він у важких ситуаціях радиться з ним. Обидва вони однаково розуміють своє місце в житті, дотримуючись і після громадянської війни бойо-вого заповіту: «Комуністи, наперед!»
До кінця йде з ними і комбриг Галат, хоча його поведінка на вій-ні не бездоганна. Беззавітно хоробрий у бою і так само беззавітно відданий справі революції, одного разу він, п'яний, проспав «зі своєю коханою» великий моральний зрив у бригаді, його кіннотники під-далися «барахольному настрою» і «погромили містечко М». Галат тяжко переживав свою ганьбу. Покірливо вислуховує він гнівний осуд з уст Шахая. Так само покірливо виконує наказ здати зброю, стати разом з винними під розстріл. І вже чує команду: «По ворогах революції!..» А потім, помилуваний перед боєм, приймає на себе го-ловний удар ворога, щоб дати іншим бригадам і полкам дивізії мож-ливість прорватися на з'єднання з армією.
Провина Галата, мабуть, не цілком відповідає рисам його харак-теру. Яновському можна зробити закид тут у порушенні логіки ха-рактеру в ім'я романтичної «красивості», підкреслено незвичайної ситуації. Але це не заступає головного в характері героя: його від-даності революції, справі трудящих. «Куди ти нас ведеш?» — питають Галата кіннотники. «Я веду вас,— сухо інформував Галат, не підво-дячи очей від мапи,— на проклятого ворога. Я веду вас на поля, за бідних людей і за правду».
Мабуть, з більшою підставою можна було б закинути Яновсько-му те, що характери його героїв змальовано не багатогранної вони виявляють себе тільки в бойових ділах, у подвигах. Усі інші сфери життя, почуттів коли і входять у роман, то лише як щось другоряд-не. Не слід, проте, забувати, про який час написано роман і що саме в житті насправді робили його герої... А головне — не слід забувати, що «Чотири шаблі» — твір романтичний і образи героїв у ньому подані відповідно до особливостей цього стилю.
Про подвиги, про славу написано цей роман. Це — героїчний епос революції, події якої мають лишитися назавжди у вдячній пам'яті людства. «Вона може лягти костями,— говорить Шахай про парти-занську сотню, яку посилає в иайпебезпечпіше г.;ісце бою.— Але сла-ва тих, що загинуть, рятуючи справу й товаришів, вставатиме попе-реду нас, як осяяний прапор перемоги! Слава ця піде між народ по країні, і заспівають нових дум про Остюків бій під Павлівною».
Інтонації урочисто-патетичні домінують і в описах бою, і в ха-рактеристиці героїв, і в апторських ліричних відступах, сповнених палкого захоплення.
«Прекрасні хвилини! Ви ніколи не зітретесь і не припадете пилом! Довго ще в тихих походах співатимуть вашу славу!»
«Ранок весняний розносив бойові звуки. Сонце піднялося високо і йшло ще вище.— Перемога! — відгукалося в повітрі. Перемога! — казав степ. Перемога!»
Захват перемоги осяває все навкруги, робить його прекрасним, піднесеним. Навіть природа змінюється: «Весна розкрила свої крила. Вона летіла вниз — на масні поля, затуляючи рукою лице. Золотими стрілами радості бовваніли далекі могили. Щось невловиме літало в повітрі, пахучіше за чебрець, терпке, як молоде вино». І навіть «пил почав сідати урочисто».
Трохи далі автор скаже, що, «власне кажучи, весни ще не було». І «суха ковила ще стояла міцно». Та перед цим він розкриє таємни-цю перетворення природи. «Кулеметники порозвалювались на тачан-ках, і здавалося, що їм і чорт не брат. Довгі чуби виглядали з-під кашкетів, і мимоволі згадувались руки, що пестили б таку красу». Очи-ма людей, які усвідомлюють справедливість своєї справи, беруть участь у переможній боротьбі за нове життя, дивиться на світ автор роману. І світ оновлюється: стає кращим, ширшим, усе в ньому — яскравішим, більшим, гучнішим, ніж звичайно. Голос командира артилерійської батареї «гримів, як труба», пар-тизани були «вкриті пилом перемоги», кавалеристи, «закривавлені, як різники, похитувались на сідлах» від утоми після бою, «сонце за-ходить серед тисяч смертей», командирів полків автор прирівнює до найталановитіших маршалів Наполеона, героїзм бійців співвідносить з подвигами відважних предків — запорожців, ворог у кожному бою «сильніший у п'ять разів» (і кожного разу він переможений!).
Захоплено-патетична домінанта і є головною стильоутворюючою енергією оповіді в романі. Герої не здійснюють нічого надприродного, але міра героїзму в їхніх подвигах максимальна, гранична. Це і зу-мовлює той тип романтизму,