були не навмисні викривлення, а недоліки в художньому вирішенні дуже складної теми, обраної молодим письменником. Він безмежно був відданий справі революції, щиро і глибоко вірив у переможну й перетворюючу силу пролетаріату і його ідеології — комунізму.
Сам Яновський — чесний і вимогливий до себе художник — бачив свої прорахунки. Прошаючксь у вже згаданому «Післяслові» зі своїми героями, він мріяв ще зустрітися з ними і, якщо вистачить сили і таланту, «домалювати колись їхні портрети», показати селянство на новому рівні класової свідомості. «Він,— говорив про себе автор,— свідомий колосальності такого завдання».
З такою свідомістю натхненно писав він свій наступний твір — славнозвісний роман «Вершники».
Але і роман «Чотири шаблі» є непересічним, помітним явищем в історії всієї української літератури, особливо — романтичної прози. Чи не показово й те, що розділи з роману друкувались у провідному російському журналі й навіть такому вимогливому цінителю, як Горький, сподобались. Ознайомившись із ними в журналі «Красная новь», він писав Леоніду Леонову. «...Мені сподобалися «Чотири шаб-лі»; якщо вони написані молодою людиною, то з неї, мабуть, будуть люди».
І Юрій Яновський вповні виправдав сподівання Горького.
Л І Т Е Р А Т У Р А
1. Українське слово. Хрестоматия української літератури та літературної критики ХХст. (у трьох книгах), книга друга. К.1994г.
2. Ю. Яновський . Твори: В 5-ти т. Т.2 / Упоряд. К. Волинський, М.Острик; К.1983г.
3. Горький М. Собр. Соч.: В 30-ти т. Т.14 М. 1951г.
4. Українка Леся. Зібрання творів: У 12-ти т. Т.12 К.1979г.