(Т.Готьє, Ш. Бодлер, С. Малларме), він схилявся перед Красою як найвищою цінністю і визнавав Прекрасне єдиним гідним об'єктом для творчості. Своєрідна уайльдівська позиція найповніше викладена в його збірнику есе «Задуми», а також у передмові до роману «Портрет Доріана Грея». Основні принципи естетичної теорії митця зводяться до таких тез:
1. Мистецтво не є засобом пізнання та перетворення дійсності, воно пізнає лише Красу, тобто саме себе. Життя і мистецтво абсолютно несумісні.
2. Мистецтво шукає для себе зразки не в природі, а лише у самому собі. Навпаки, мистецтво є зразком для природи.
3. Мистецтво не може бути засобом виправлення моралі, бо мораль і краса — знову-таки речі несумісні (відомий принцип «імморалізму», за яким прекрасне перебуває по той бік морального і неморального).
4. Найвищим критерієм для витвору мистецтва є досконалість його форми, а не глибина розкриття проблем життя чи гострота моральної проблематики.
Отже, естетизм і гедонізм Уайльда були різким і рішучим викликом пуританській поважності, обмеженості, лицемірству і прагматизму вікторіанства. Безперечно, це також великою мірою визначило таку безжалісну і жорстоку реакцію пересічних англійців на «справу Уайльда». За влучним висловом Р. Олдінгтона, ця реакція «продемонструвала, що й саме суспільство було хворим, а не лише його в'язень».
У романі «Портрет Доріана Грея» чітко виявилася гедоністично-естетична позиція Уайльда. Цей твір поєднує у собі риси інтелектуального та авантюрного романів з елементами детективу. Уривки з розділу II є показовими для стилю письменника, який завжди описує прекрасні і рідкісні речі (коштовне каміння, екзотичні музичні інструменти, старовинні шати тощо). Таке ставлення до зображення світу речей органічно випливає з уайльдівського культу краси і насолоди.
«ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ»
Між насолодою і мораллю. Єдиний роман Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея» - біблія естетів і денді - з'явився на світ внаслідок імпровізації: лише три тижні вистачило письменнику, щоб записати першу версію твору. Її надрукував американський часопис «Ліппінкотс Менслі Мегезін» у липневому числі за 1890 р. Наступного року він вийшов окремим виданням із суттєвими доповненнями.
В основу сюжету автор поклав розповідь про життєвий шлях Доріана Грея, людини рідкісної вроди, чий портрет стає дзеркалом його душі і марніє замість нього, а сам він залишається вічно юним. Ця обставина відкриває молодикові необмежені можливості для практичної реалізації програми «нового тедонізму» — теорії, з якою Доріана ознайомив його «друг» лорд Генрі Уоттон. Нічим невтримний - ні хворобами, ні грішми, ні роками - «Чарівний принц» (як називають Доріана Грея в романі) втрачає моральні критерії і перетворюється на розбещеного споживача, злочинця, і наркомана, врешті-решт, наляканий видовищем свого огидного «я», відбитого на полотні, намагається знищити портрет. Замах на твір мистецтва коштує йому життя - він гине, перетворившись на бридкого старого. Портрет залишається непошкодженим, а зображений на ньому Доріан знову стає молодим і вродливим.
Цю фантастичну й напівдетективну історію Оскар Уайльд використав для написання проблемного твору, в якому порушив ті питання, на які шукав відповіді протягом усього життя. Перше з них - співвідношення насолоди й моралі. Доля головних героїв твору - лорда Генрі Уоттона і Доріана Грея - ще одна спроба його розв'язання.
Лондонський денді, цинік і скептик лорд Генрі має звичку викладати свої думки у вигляді парадоксів. Його прізвисько в світі - «Принц парадокс». Дотепні афоризми лорда за своєю тематикою охоплюють усі аспекти соціального життя й культури: поступ і політику, самозаперечення і гріх, оптимізм і песимізм, смерть і вульгарність, геніальність і Красу, шлюб і жіноцтво. Врешті-решт, його висловлювання утворюють чітку й послідовну програму перебудови людської свідомості, подібну до тих платформ, які пропонували такі відомі представники модернізму, як А.Рембо і Ф.Ніцше. Він заперечує й відкидає традиційні цінності, звинувачуючи їх у тому, що вони заважають розвиткові непересічної індивідуальності. Замість застарілих істин Генрі висуває принцип усебічного розквіту особистості, чиє завдання полягає в тому, щоб прожити своє життя «повністю й цілковито, даючи вияв кожному почуттю, вираз кожній думці, втілюючи кожну мрію...» (Тут і далі переклад Р.Доценка). Найкоротший шлях до цього ідеалу - програма «нового гедонізму», тобто прагнення зазнавали насолоди від кожної миті буття, від кожного почуття, навіть злочинного й забороненого. «Ось що потрібно нашому вікові», - каже ВІН Доріанові, який уважно приспухається до його небезпечних теорій. На ДУМКУ Уоттона, все, що стоїть на заваді пошуків насолоди - а це насамперед релігія і мораль, – треба зруйнувати. «Самозаперечення, цей трагічний пережиток дикунських збочень, і досі калічить нам життя», - каже він. Основою віри в Бога й етичних принципів він проголошує лише страх покарання. Не варто опиратися спокусі, проповідує лорд Генрі, бо єдиний спосіб позбутися її - «це піддатись їй». Завдяки такій софістичній маніпуляції ідеями саме поняття гріха зникає разом із критеріями добра й зла, а людські вчинки виводяться за межі моральності.
Стверджуючи вседозволеність, лорд Генрі, на перший погляд, сам начебто нічого неморального не робить - нікого не вбиває, не спокушає жінок, не зраджує друзів. Проте він зазнає досить вишуканої насолоди від необмеженої влади над Доріаном Греєм, чию душу він розвинув і сформував. Саме експериментування, гра життям юнака і становить для лорда Генрі найвищу радість. «Та й самий вплив твій на іншу людину - як він зачаровує! - милуючись собою, розмірковує він. - Переносити на якусь мить власну душу в чиїсь граційні форми; чути, як твої думки відлунюють до тебе, збагачені музикою