Моральність і насолода протиставлені одне одному не тільки в словах лорда Генрі Уоттона, а й у його справах. Проте найбільше вражає читача в образі цього героя той факт, що автор зображає його абсолютно щасливим. Причина щастя полягає в тому, що ця людина «виховала в собі» байдужість та егоїзм, і пр9 цьому їй вистачає здорового глузду ніколи не забувати про власні інтереси, про самозбереження, не робити того, що може зіпсувати власну репутацію в очах інших людей. Рецепт щастя, за лордом Генрі Уоттоном, передбачає уміння поєднувати цілковиту неморальність (чи імморальність) з обережністю й поміркованістю, щоб не зашкодити собі. Це справді шлях до насолоди, але він навряд чи е таким вже привабливим з погляду людяності, тому що це шлях не розвитку, а радше занепаду особистості, колосальне звуження розуміння людського призначення.

Доріанові бракує досвідченості й обережності його «друга», і тому спроби реалізувати програму «нового гедонізму» закінчуються для нього катастрофою. Лорд Генрі Уоттон ніколи не розпочав би експериментувати на собі, як це робить молодий чоловік. Відсутність фінансових і фізичних перешкод і навіть вічна молодість, яку забезпечує йому портрет, стали причиною занепаду особистості Доріана, і замість того, щоб зробитися «наочним взірцем нового гедонізму», він уособлює розбещеність і розпусту. Сам по собі надто самозакоханий, егоїстичний, під впливом теорій лорда Генрі Уоттона він стає примхливим красунчиком, для якого є тільки одна свята річ - його бажання, його жага насолоди. З кожним епізодом очевиднішою стає деградація: почавши з лицемірства й жорстокості щодо Сібіл Вейн, він закінчує перебуванням у злочинних кублах і вбивством. Проте в його історії найжахливішим є не тільки падіння, а й неспроможність стати щасливим. Щось постійно отруює його душу, викликає відразу до життя. Він рухається в зачарованому колі: чим більше він має насолод, тим швидше вони йому набридають. Це примушує шукати нових і нових насолод, дедалі безглуздіших і брудніших, які, в свою чергу, можуть задовольнити не більше ніж на мить. На відміну від свого «вчителя», Доріан Грей ніколи не відає душевного спокою, цієї основи безхмарного щастя, в якому купається лорд Генрі Уоттон.

Цілком віддатися насолоді Доріанові заважають залишки моральності, які все ж таки є в його душі. Він ще не до кінця втратив розуміння таких категорій, як сумління, гріх, покарання. Вони нагадують про себе болем у серці, хоча під рукою у нього завжди є достатня кількість аргументів, щоб заспокоїти і виправдати себе. У цьому плані він ще не «досяг» рівня лорда Генрі Уоттона, для якого категорія моральності - щось давно забуте. Ще одна причина, яка псує спокій Доріана, - це страх, тваринний і всепереможний: а якщо хтось дізнається про його таємниці, про злочини, які він скоїв. Це ще одна помилка Доріана, якої ніколи не припустився б лорд Генрі, адже за будь-яких обставин він не робив би нічого такого, про що не можна розмовляти по обіді. Саме бажання позбутися причини цього страху, а водночас і сумління, аби далі зазнавати насолоди, тільки тепер вже без жодної перешкоди, продиктувало Доріа-нові рішення знищити портрет. «Цей ніж покінчив з художником - і він же покінчить з художниковим твором і з усім тим, що той твір спородив! Цей ніж покінчить з минулим, а коли минуле помре, він, До-ріан, стане вільний. Цей ніж покінчить з надприродним життям душі в портреті, і, позбавившись його зловісних пересторог, Доріан віднайде, врешті, спокій». Попри всі зовнішні розбіжності з долею лорда Генрі, життєвий шлях Доріана ілюструє той самий принцип: життя тільки заради насолоди можливе лише за умов цілковитої втрати людяності, за умов послідовного і свідомого виховання егоїзму.

У передмові до роману Оскар Уайльд виголосив, що «немає книг моральних або неморальних. Є книги добре написані або погано написані. Ото й усе...» Критики та історики літератури вже понад сто років сперечаються з того приводу, яку ж книгу написав Уайльд - моральну чи неморальну? Здається, на це запитання немає однозначної відповіді, тому що письменник у своєму творі однаково переконливо доводить і позитивний сенс гедонізму для розвитку культури, і абсолютну необхідність дотримання моральних принципів для існування не тільки суспільства, а й Краси. Уайльд стверджує, що вміння цінувати насолоду, безперечно, сприяє розквіту особистості, водночас культ неконтрольованої насолоди становить серйозну загрозу для тієї самої особистості.

Роман, чи естетичний трактат? Усі персонажі твору цікавляться прекрасним або дотичні до мистецтва, їх оточують шедеври літератури, театру, живопису, музики. Це створює сприятливу ситуацію для осмислення другої центральної теми всієї творчості Оскара Уайльда - ролі Краси в житті.

Герої роману розмірковують над тими самими проблемами, що й автор, а деякі фабульні частини є розгорнутим розвитком і «художньою перевіркою» уай-льдівських естетичних ідей. Наприклад, передмова до роману містить такий вислів: «Розкрити себе і втаїти митця - цього прагне мистецтво». Такий важливий принцип підтверджує досвід Безіла Голуорда - єдиного в романі художника в буквальному розумінні цього слова. У першому розділі він спочатку висловлює думки, які ніби суперечать переконанням автора. А далі каже, що не хоче виставляти портрет