У різних еге та діалогах Оскар Уайльд неодноразово спростовував тезу про те, що мистецтво наслідує життя, і стверджував, що, навпаки, життя наслідує мистецтво. Він доводив це посиланням на історію літератури, кажучи, що ті чи інші типи (як Гобсек, Растіньяк або Вотрен) спочатку з'являються в уяві письменника. Після цього читачі захоплюються ними і починають у звичайному житті повторювати їхні вчинки і в такий спосіб із суто літературних типів вони стають типами соціальними. Саме так, на його думку, відбулося з тургенєвськими нігілістами: прочитавши про Базарова, молоді люди почали грати ролі базарових у науці, у побуті, у коханні. Це відбувається тому, що «глядача, а не життя - ось що, власне, відображає мистецтво». Більше того, за Уайльдом, мистецтво - це мистецтво брехні, тобто життя і мистецтво розвиваються за законами, які не мають нічого спільного між собою.

У романі наявні епізоди, коли вчинки героїв «ілюструють» наведені естетичні ідеї Уайльда. Зокрема, їхні ролі в суспільстві розвиваються за планом, який вони «вичитують» у літературних творах. Їхнє життя прямує за мистецтвом, наслідує його. Книга, подарована Доріанові лордом Генрі Уоттоном, стає сценарієм подальшого життя юнака (розділ X). Та й сам він (принаймні внутрішньо) «народився» з парадоксів свого «друга».

Невміння героїв проводити межу між мистецтвом та реальністю призводить до трагедії. Це засвідчує епізод закоханості Доріана в Сібіл Вейн. Доки дівчина не знає, що таке справжнє кохання, вона спроможна чудово грати кохання на сцені, проте реальна пристрасть до Доріана стає згубною для її таланту. Юнак, у свою чергу, припускається подібної помилки. Закохавшись у Сібіл, захоплений її талантом перевтілення, а не нею самою, він так само не бачить різниці між мистецтвом і життям. Фінал цієї низки помилок - розбите серце Сібіл Вейн та її самогубство.

І, нарешті, велику увагу Уайльд приділяє в романі такій принциповій для нього ідеї, як утвердження найвищої цінності - Краси. Вже перший афоризм передмови проголошує: «Митець - творець прекрасного». Лише ті, хто цінує Красу, є «обраними». Лорд Генрі Уоттон стверджує, що * Краса є прояв Генія - ба навіть вища за Генія, і остільки, що не потребує пояснення». Тому, з погляду будь-якого естета, найгіршим є злочин навіть не проти людини, а проти мистецтва.

Ці теоретичні положення естетичної теорії Уайльда дають змогу зрозуміти причини двох смертей у творі. Брат Сібіл Вейн Джеймс гине через те, що робить замах на Прекрасне - на життя Доріана Грея. Та й сам Доріан карається і помирає тільки тоді, коли хоче знешкодити витвір мистецтва - власний портрет.

Отже, Уайльд насмілився зробити з роману справжній «естетичний трактат». Безумовно, ці слова не варто тлумачити буквально. Йдеться лише про те, що Уайльд-прозаїк зумів знайти гармонію між цікавою і дотепною формою твору і складним ідейним планом, перетворивши таким чином красне письменство на засіб постановки проблем розвитку мистецтва новітнього часу.

Побут як витвір мистецтва. Персонажі твору Оскара Уайльда - типові денді, представники вищого світу - живуть так, як повинні жити герої роману, написаного естетом. У їхній побут невід'ємною частиною увійшли рідкісні й коштовні речі, які створюють навколо них атмосферу надзвичайного, їх прикрашають персні, намиста, браслети, брошки, їхні помешкання переповнені колекціями старовинної зброї, розкішними меблями, різноманітними предметами, виробленими найвідомішими майстрами з найцінніших матеріалів (слонова кістка, мармур, цінні породи дерева, бронза). У деталях інтер'єрів все продумано й оздоблено з великим смаком. Маленькі чудові статуетки на робочих столах розміщено поряд із рідкісними книжковими виданнями. Погляд зупиняється на китайській порцеляні, японських ширмах. Важкі портьєри не пропускають сонячних променів і створюють м'яке затишне освітлення.

Не меншу увагу приділяють герої твору квітам. Тут троянди і бузок, анемони і лілеї, десятки інших видів рослин. Різноманітною є кольорова гама речей. Автор надає перевагу насиченим і яскравим барвам. «Жовте», «золоте», «пурпурове», «блакитне», «помаранчеве» засліплює й причаровує. Мальовничі кольори непомітно перетікають у запахи рослин, коштовних парфумів, ароматизованих цигарок. Епітет «вишуканий» трапляється в тексті роману десятки разів. Ще більше - слово «краса» та похідний від нього прикметник «прекрасний», які вжито письменником 98 разів. До цього слід додати довгий перелік синонімів «чудовий», «мальовничий», «захоплюючий», «витончений» - їх налічується 258. У творі згадується 39 видів коштовного каміння, 23 назви музичних інструментів, деякі з яких рідкісні та екзотичні, що їх зібрав Доріан. У його колекції були «джурупарис» індіанців із Ріо-Негро, «дивитись на який жінкам узагалі заборонено, а юнаки побачити його можуть лише після посту і самокатування»; «глиняні глечики перуанців, що породжують нібито пронизливі пташині крики»; «флейти з людських кісток». Купує Доріан і чудові шати, і культові вбрання, і найдобіршші тканини та вишивки. Гортаючи сторінки роману, читач ніби потрапляє до чудового музею, де зібрано все найцікавіше, найпрекрасніше, найрідкісшше. Зроблено це письменником з певною метою - таким чином він мав намір впливати на смаки сучасників і переконати їх інакше ставитися до власного життя, змінити побут, зробити його витвором мистецтва.

Уайльд - володар слів. Мабуть, найбільшою коштовністю в романі є мова, чудова, з іі бездоганним