Микола Куліш - найвидатніший український драматург ХХ століття. Це митець великого масштабу і філософської глибини, який потребує сучасного прочитання і відповідного осмислення: “ Якщо ми хочемо збагнути г7либинно покоління 20-их років, якщо ми хочемо знати його вірую, його внутрішню трагедію дисгаморності, його звитяжні шукання нових шляхів, нової людини і, нарешті, його започаткування в теорії і практиці нової доби модерного пореволюційного українського мистецтва, доби, яка ще й дотепер не завершена, - то ми повинні якнайглибше вивчити творчість і образи М.Куліша. Саме в них ми знайдемо таємниці й розгадки цих “мятежних” років, що їх вірним, активним творцем і сином був М.Куліш” Костюк Григорій. У світі ідей і образів// Сучасність. 1983, - підкреслював Григорій Костюк.

Творчість Миколи Куліша привертала увагу багатьох дослідників. Найгрунтовніше досліджувала драматургію Миколи Куліша Наталя Кузякіна. Вона видала дві монографії про письменника: “Драматург Микола Куліш” (К., 1962) і “П’єси Миколи Куліша” (К., 1970). Це було найкраще дослідження радянської епохи, але Наталя Кузякіна не виходила за межі класового підходу аналізу драматургії Миколи Куліша, тому їй не вдалося проникнути у творчу лабораторію митця. Такий підхід завів її у глухий кут. Найплідніший харківський період 1927-1929 рр., коли Микола Куліш створив свої шедеври світового рівня – “Народний Малахій”, “Мина Мазайло”, - надзвичайно авторитетна дослідниця української драматургії Наталя Кузякіна називала “бездоріжжям” і намагалася негативно оцінити ці твори, хоча їй це не вдалося. Вона не могла не знати справжньої їх ціни, але для такої оцінки марксистсько-ленінська методологія, безперечно, не підходила .

Комедія найважчий жанр, бо крім того вона викриває і висміює людські вади чи соціальні явища, їй необхідно зберегти ефект анекдоту: “Властивість комедії полягає в тому, щоб схопити смішне, отже на цьому нахилі й будується мета того виду мистецтва, що полягає в збуджені сміху, цю мимовільну судоргу вважають за ознаку радості, але серця від того виду мистецтва, що полягає в збуджені сміху; цю мимовільну судоргу вважають за ознаку радості, але від того не робиться менш порожнім, ніж було” Мерсьє. Про театр, або новий нарис про драматичну літературу//Теорія драми в історичному розвитку.К.,1950.с.166.

У комедії переважно більше вимислу – тут драматург часто зображує події, які важко уявити в житті, тому він повинен володіти великою майстерністю, щоб створити ілюзію життєвої вірогідності, яка називається художньою правдою. Характери у комедії хоч і більш умовні, ніж у власне драмі чи трагедії, але вони мусять бути кумедними, ефектними і дотепними.

Особливу роль виконує здатність драматурга творити комічні ситуації, де мають змогу виявити себе образи-характери. для цього автор часто використовує сатиру, гумор, сарказм та іронію. Комедія розрахована на людину з добре розвиненою естетичною свідомістю та почуттям гумору, здатною розуміти і відчувати комічне.

В українській ( а також і російській) драматургії комедія вийшла за межі потішного жанру. Вона зразу ж спрямувала сміх проти негативних суспільних явищ, її елемент не є та невинна дотепність, яка добродушно кепкує з усього через саме бажання позубоскалити; ні, її елемент є цей “Жовчний гумор, це грізне обурення, що не усміхається жартівливо, а регоче люто, що переслідує нікчемність та егоїзм не епіграми, а сарказмами” Белінський В.Г. Думки про мистецтво.К., 1976.с.192.

Комедіографія ХХ століття набула характерних ознак. “Фантазія, гротескне бачення світу, пародійність, цілеспрямоване перебільшення в парадоксальних ситуаціях і характерах – все це переплітається з драматизмом, з елементами трагічного потрясіння. І вже не тільки один сміх панує в комедії, від трагедії приходить до неї сприйняття пагубного як страшного, а від драми – наявність елементів кризового, драматичного стану” Фролов В. Муза планетарной сатиры. М., 1988. с.51.

В українській нації у зв’язку з об’єктивними обставинами і особливим складом характеру, спалахували час від часу епідемії яничарства, відступництва і запроданства. Українська література, як жодна інша, постійно боліла тією проблемою, починаючи від геніального Шевченка.

Не обминув і цієї важливої події і Микола Куліш. Перебуваючи у вирі революційних процесів, далекоглядний драматург не міг не помітити, що завдання хронічна хвороба розшарування української нації набрала в 20-х рр. ХХ ст. найбільш загрозливих форм.

Появили чітко виражені соціальні типи, які були вже наслідком розшарування української нації, її не одностайності. І не маючи можливості витворити гідних. І не маючи можливості витворити гідних представників козацькогго роду, він все ж таки був письменником радянської доби – Микола Куліш мав на меті створити такі образи – характери, які показують трагедію українського народу, коли з певних меркантильних інтересів українці зрікаються самих себе, забувають хто вони. Для цього драматург використовував жанр сатиричної комедії.

Микола Куліш спрямував свій талант проти тих, хто на його думку, втративнаціональне обличчя, людську гідність та почуття гордості за свою Україну.

За важливістю проблем твори цього жанру – це соціально-політичні комедії, спрямовані проти негативних тенденцій української суспільності з метою оздоровлення національного організму, пробудження національної енергії. Але незважаючи на серйозність поставлених проблем, Микола Куліш дивовижно точно витримує комедійну атмосферу та загальну мажорну тональність. Хоч у комедіях Миколи Куліша є значна доля трагізму, який обумовлений ідейно-тематичним спрямуванням його творів.

Розділ І. Розвиток комедії. Творчість Куліша.

Однією з перших п’єс, де Микола Куліш зосередив увагу на типовому представникові українського народу, була комедія “Отак загинув Гуска”. “Хоч драматургічна розповідь ведеться з саркастичною уїдливістю, часто в гротесковій, буфонній формі, але найхимерніші речі