Побудувавши твір за принципами комедії, драматург надав йому і сатиричного спрямування – це швидше політична сатира на більшовицьку владу, написана у жанрі комедії. Всю увагу автор зосередив на образі Саватія Савловича Гуски – колишнього чиновника Московської імперії та його сім’ї. Це був певний поступ у творчості вже відомого драматурга.

Комедія “Отак загинув Гуска” була створена в результаті ґрунтовної переробки юнацької п’єси “На рыбной ловле”, написаної ще до імперіалістичної війни. Епіграф до комедії був сформульований драматургом в листі до І.Дніпровського: “Табір міщанський, трухлявий, огидний, ой як тебе ненавидю я” В 1931-1932 рр. драматург створює новий варіант п’єси, який зберігся. Чи існує текст твору – невідомо.

Ця гаряча ненависть драматурга до міщанства дала своєрідний емоційний заряд всій п’єсі, визначила принципи художнього письма, близькі до сатиричного гротеска.

З великим піднесенням згадує свою службу колишній колезький секретар і Російської імперії обиватель Гуска –с. Його спогади зворушливі , захоплюючі: він мав певне становище, його цінували на роботі, поважали родичі та знайомі. Гуска –с був задоволений собою. І навіть це російське “с” драматург використовував, щоб дійсно передати вірнопідданість колезького чиновника. Відповідно до цього Гуска влаштовував сімейне життя, створивши собі ідилію. Дружина, сім дочок і служниця всіляко підтримували його високий авторитет глави сім’ї. Драма побудована так, що всі члени сім’ї створюють тло для повнокровного розкриття характеру головного героя.

Сімейна ідилія – це своєрідний мікросвіт, і в ньому – тихому, врівноваженому, впорядкованому – всі почували себе добре. Драматург дуже тонко передає нам сімейну атмосферу і водночас розкриває характер Гуски, в якому поєднані різні риси. Зорієнтований обставинами на Москву, Гуска н6авіть мовою, піснями («крики чайки белоснежной, запах моря и-и сосны…»), російським “чаепитием” підтверджує відданість царю-батюшці, але багато чого від нього залишилося українського – його прізвище, яке драматург дуже вдало підібрав, щоб уособити переляканих і несамостійних українців. Залишилося в ньому і українська господарність. У перепалці з дружиною він видає всі таємниці свого господарства

“Гуска. Мовчи! Електричні дзвонки казав у куми сховати, так в капусту заквасила, срібні ложки теж – а тепер бійся! Свиню Маргариту казав заколоти, дак ні, - у старій льох закопай, а вона ще чуткіше там хрокає! Гардероб на горищі! Ковбаси смердять! А там же його величества портрет захований, га?” (т1, с.217)

Поза службою, поза сім’єю, родиною Гуску ніколи нічого не цікавило – він жив спокійним життям – вірно служив царю-батюшці і сподівався, що той його ніколи не скривдить. Але царя не стало, і Гуска став бідним сиротою, безпорадним, безпомічним та переляканим. Більшовицька влада його не влаштовує, і він покинув службу.

Весело й молодо сміявся М.Куліш над обмеженістю, ослячою впертістю міщанина. Йому здавалось, що комедія навіть над міру весела: Жаль великий, що ця комедійка не серйозна. Од неї пахне молодим, надто вже веселим автором. Дух “рибної ловлі” залишився, скільки я його не вибивав” Лист М.Куліша до І.Дніпровського від 19. VI 1925р., “Прапор”, 1958, №7, стор.100.

Справді, комедії бракує широкої суспільної проблематики, але в своїх межах вона достатньо серйозна і в той же час легка.

Витягши на світ божий міщанина з Закапелка, М.Куліш не перебільшує його ролі в суспільному житті, 6емоційна атмосфера в п’єсі відповідає дійсності.

Більшовики наступали, міщанство відступало – в цьому була правда. І хоч в комедії немає жодного широко розкритого позитивного образу, але всією логікою думки і почуття вона утверджує силу революції. І з тієї точки зору п’єса “Отак загинув Гуска” була і залишається блискучим спростуванням всіляких схоластичних дискусій про те, скільки позитивних героїв повинна мати комедія і чи можлива радянська комедія без позитивних героїв.

В гротескній комедії “Отак загинув гуска” позитивним героєм є сміх, веселий сміх над тупістю міщанства, над сміховинністю його ілюзій про крах революції. Позиції письменника були цілком вірними, ясно виявленими.

На сцени театрів комедія “Отак загинув Гуска”, здається так і не вийшла. Пояснити це можна тим, що в ній письменник не зміг осягнути тієї дійсності, напруженості сюжету, яка необхідна п’єсі не лише як літературному, а й драматичному, театральному творові. Та й самі виразні яскраві типи були взяті політично неглибоко, адже це був “людський порох”, як сказав А.Луначарський з приводу подібних образів п’єси М.Єрдмана “Мандат”.

Аналізуючи п’єсу “Народний Малахій”, Ю.Смолич лучно писав, що “майже всі дійові особи першої дії – то типи: яскраві, театрально загострені, соковиті, гротескові типи” Ю.Смолич, Українські драматичні театри, “Життя і революція”, 1928. №9 ст.154. Справді, перша дія “Народного Малахія” – це винятково-виразлива гротескна характеристика життя родини Малахія Стаканчика, що мешкає у власному домі на Міщанській вулиці №37.

У “Народному Малахії” ніби співіснують кілька п’єс. По перше – блискуча сатирична комедія звичаїв; по-друге – досить визначена і в той же час неясна, езорівською мовою написана проблемна політична п’єса; і по-третє – хвороблива й несприйнятна на своєю естетичною основою трагедія.

У другому і третьому планах п’єси відбувається те, що в логіці зветься “підміною тез”. Цілком вірна теза: “міщанство вороже людському” несподівано і, слід визнати, не дуже майстерно підмінена тезою другого плану – “більшість людей – міщани”, а це логічно завершиться трагедійним забарвленням третьої лінії – “в зіткненні з міщанством людське гине”. Вся парадоксальність подібного зміщення тез і розкривається в еволюції образу Малахія Стаканчика, що 47 років