некрасивому і низькому значенні слова, і на схилі свого життя він з щирістю запевняв у прозі і віршах, що він ніколи не спокусив дівчини і не торкнувся жінки, про яку йому було відоме, що вона заміжня. Приблизно у той самий час, коли Гейне опублікував вірша "Паризькі жінки", йому зустрілося прекрасне дитя природи, що повинне було зробитися його вірною супутницею до самої смерті, французька робітниця, що продовжує жити в його віршах під ім'ям Матильди. У його духовному житті поета вона приймала таку ж саму участь Християна в духовному житті Ґете. Вона відрізнялася італійським темпераментом, а господарських чеснот у неї було так само мало, як у самого поета, що хоча і зітхав іноді з приводу свого "домашнього Везувію" і "розтратниці", але все-таки знайшов своє щастя в цьому шлюбі. Як Ґете зі своєї Христианою, так і він зі своєї Матільдою жив спершу у цивільному шлюбі, але він строго стежив за тим, щоб її поважали, як його дружину, і кожне заподіяна їй образа зачіпала його дошкульніше, ніж найважча, нанесена йому самому образа. У загальному його шлюб представляє значно більш утішну картину, чим шлюб Ґете, що, звичайно, не перешкодило німецьким філістерам обурюватися ним так само, як і його мнимою розпустою.
Не встиг Гейне обзавестися своєю сім’єю , як його приголомшив важкий удар, у якому радикальне філістерство йшло в ногу з німецькими урядами. У грудні 1835 р. німецький сейм заборонив усі твори "Молодої Німеччини", літературної школи, до якої зараховувалися в першу чергу Генріх Гейне.
Незважаючи на те, Гейне відчував себе зобов'язаним ознайомити фран-цузів з культурою і літературою своєї батьківщини. В той час Німеччина сприймалася європейцями як країна з провінційними звичками та невиразною культурою, що не піднімалася вище за наслідування чужоземних зразків. У своїх працях Гейне відстоює глибокий та самобутній характер її мистецтва, філософії, літератури («До історії релігії і філософії в Німеччині», «Роман-тична школа»). Він малює яскраві портрети Лютера, Канта, Лессінга, Гете, ПІіллера, Гофмана. Поетична творчість у цей час відходить для нього на другий план.
Тим часом пристрасні виступи Гейне на захист німецької культури, витримані в дусі просвітницького вільнодумства, викриття буржуазного ладу й монархії, дедалі більше настроювали проти нього офіційні власті в Німеччині. Нові книжки поета потрапляють під заборону.
У 1840 р. прусський трон посів новий імператор — Фрідріх Вільгельм IV. Вся Німеччина очікувала змін. Письменники все частіше звертаються до політичних тем. Часом вірші перетворюються на справжні полі-тичні маніфести. Гейне також віддав данину політичній ліриці. В 1844 р. побачила світ його друга поетична збірка «Нові поезії». До неї увійшли крім любовної лірики першого французького десятиліття політичне забарвлені «Сучасні вірші». Одна з кращих поезій цього розділу — «Сілезькі ткачі». Цим віршем Гейне відгукнувся на повстання ткачів, що охопило кілька міст Німеччини у 1844 р. Автор висловив глибоке співчуття людям, доведеним до відчаю злиденним іс-нуванням;
Прокляття князям, королям і вельможам,
Що ласки від них дочекатись не можем.
Король в нас загарбав останній п'ятак,
А потім звелів пострілять, як собак,—
Тчемо ми, тчемо ми!
Прокляття отчизні, де гнуться раби,
Отчизні насильства, країні ганьби,
Де хутко гниють, опадають квітки,
Де сморід і гниль, де ростуть черв'яки —
Тчемо ми, тчемо ми!
Наш човник літає, верстат стугонить,
Тчемо ми щоночі, щодня і щомить —
Німеччині смертний покров ми тчемо,
Трикратне прокляття в нього ввітчемо —
Тчемо ми, тчемо ми!
(Переклад Володимира Кобилянського)
Гейне тужив за батьківщиною і сподівався повер-нутися до Німеччини. Жандарми у Франції, які не випускали його з поля зору, постійно повідомляли про це в донесеннях до Німеччини.
У 1843 р. поет одержав дозвіл приїхати на короткий час у Гамбург до родичів. Зрозуміло, що шлях через Пруссію був для нього закритий, тому довелося їхати довгим шляхом за досить химерним маршрутом, а потім так само повертатися до Франції. В результаті виникла блискуча сатирична поема «Німеччина. Зимова казка». Кожний її розділ при-свячений зупинці в якому-небудь місті. У новому творі поет висміяв убозтво німецького життя, яке болісно вразило його після 13 років вимушеної відсутності. Поема відразу ж була заборонена в багатьох німецьких державах.
Важливо відмітити знайомство на початку 40-х років з Карлом Марксом, якому було тоді 25 років. Обидва стали жертвами антисемітизму. Гейне, що завжди ставився до політики з обережністю, уважно слухав міркування Маркса про комунізм. Очевидно, логічно Маркс пере-конав Гейне в невідворотності комунізму. Проте душею поет не міг змиритися з таким майбутнім:
«...Серце моє стискує прихований страх художника та вченого, який розуміє, що перемога комунізму за-грожує загибеллю всій нашій сучасній цивілізації, спад-щині, створеній працею поколінь протягом багатьох століть, плоду найкращих зусиль наших попередників [...] Лише з відразою та жахом думаю я про той час, коли ці похмурі іконоборці візьмуть владу. Грубими руками вони без жалю розтрощать всі мармурові статуї краси, такі любі моєму серцю; вони вирубають мої лаврові гаї і будуть садити там картоплю; [...] і, леле! зі сторінок моєї «Книги пісень» бакалійник поскручує кульочки, в яких продаватиме каву чи нюхальний тютюн для літніх дам майбутнього!»
Одночасно Гейне не бачив іншого вчення, яке могло б знищити соціальну несправедливість у світі. Адже суспільство торгашів, грошей та лицемірства не менш страшне; «Воно приречене, це суспільство! Хай здій-сниться правосуддя! Хай сконає цей старий світ, де гинула невинність, де царював егоїзм, де люди експ-луатували одне одного! Хай будуть зруйновані дотла ці старі