Реферат

На тему "Життя – подвиг письменника – громадянина Олеся Гончара"

Зміст

Введення

Підняв він свій прапор у літературі і несе його з честю по життю — прапор мужніх людей, ба-гатих почуттями і думками, діяннями і мріями. При-родне, як дихання, щонайглибше усвідомлення ра-дянськими людьми своєї історичної відповідальності за життя на землі: якщо не ми, то хто ж, окрім нас, прорубає дорогу в горах і лісах людських доль?

Висока за масштабами історичного покликання моральна відповідальність героїв книг сильного, гар-монійного, лірично-задушевного, філософськи допит-ливого, місткого обдаровання Олеся Гончара. Багатозвучність і поглиблена розгалуженість національ-ної історії у творах цього народного художника слова,— слова точного, яскравого, що пахне степо-вими травами, сонцем, оббризканими росою садами.

Благородні прапороносці Гончара (а вони у всіх його книгах) на все життя оселились у моєму серці, як оті рідні люди, що викохували, плекали мене з дитинства. До його «Прапороносців» війна відкри-валася у творах переважно першої пори оскажені-лого фашистського натиску і нашої важкої жертов-ної оборони. Глибоко самобутній талант Гончара не повторив інших, разом з армією-визволителькою він перейшов рубежі країни і літератури з прапо-ром, що пружно майорів над рятівниками людства від бандитів на похмурій філософській заквасці.

ПРАПОРОНОСЕЦЬ МУЖНОСТІ Й ЛЮБОВІ

Художник, як і народ, зводить себе нанівець, якщо він втрачає почуття історичної спадкоємності, усві-домлення себе як творця сьогодення і боржника перед майбутнім. І ніяке словесне мудрування не врятує його від духовної сліпоти.

Усією системою образів, характерів, думки про-мовляють до мене його книги: хай безсмертні по-двиги народів оберігають майстрів слова від мораль-ної короткозорості. Містка історична пам'ятливість водила гостро відточеним пером митця, коли ство-рював він першокласні книги «Таврія» і «Перекоп».

Величезна потенція художника і мислителя дала змогу Гончареві зобразити життя у складному пере-плав! війни і миру. Не за себе, а за щастя народу, людства краються серця його героїв. Чутливість до світових скорбот і радостей — одна із головних, високих характерностей таланту Олеся Терентійо-вича Гончара. З цієї душевної щедрості променіє його любов до людини з ЇЇ синівськими зв'язками з природою, з минулим, теперішнім і майбутнім.

Саме час і згідно з її віком слід пригадати нашій літературі, що Її велика попередниця — класична література — не гралася безвідповідально словом, невтомно виконувала обов'язки морального вчителя і наставника людини. Саме до такої роботи кличе нас партія, своїх помічників у вихованні людини комуністичного суспільства. Людина ця живе, пра-цює, не дивиться боязко і заздрісне чужому щастю в спину, вона добуває щастя, як хліб, як руду. Саме такі герої творів Гончара.

Він, художник, навчаючись у життя, змагається з ним, магією слова переносить у книгу припечену сонцем і оббризкану росою траву, світанкову зорю над українським роздольним степом, прохолоду дже-рельних струменів, що стали дибки, б'ють із-під землі. З почуттів, думок, вчинків людей з їхнім до щемливого болю швидкоплинним життям він тво-рить нетлінні образи, виконуючи свій обов'язок.

Мудрий чабан Горпищенко, чиє життя минуло під зорями, вітрами і сонцем і чиї очі стали сизими від старості, немов злиняле небо, вистригає вівцям вов-ну біля очей, щоб вони не заростали, щоб, бува, колючки не повиколювали очей.

З опущеним забралом бреде інший фактописець по життю, і куце око його зрить у найдрібніших по-дробицях підніжне повсякденне буття, застряваючи на другорядностях.

Художницький зір щасливого сина України Оле-ся Гончара не впирається в горизонт немовби при-шитого до степу неба. Надійний хист його долає зву-кові і теплові бар'єри тимчасового, минущого, як льотчик Петро Горпищенко, що вминає край неба громом свого реактивного літака. Тому-то таке невичерпно міцне моральне випромінювання його книг, яке завжди збуджує у серці найздоровіші твор-чі імпульси. Багатогранна його творчість, що поєд-нала найсуворішу достовірність деталей побуту з хо-дом психологічного процесу, піднесеністю і глиби-ною думки. Він поет-філософ і філософ-поет. Час життєствердження і рішучої перебудови усіх основ буття, духовного укладу народу синхронно збіга-ється з пафосом поетичних книг Гончара.

Виліплені ним характери різних психологічних широт і темпераментів входять в ужиток нашої сві-домості, мов живі люди, які близькі нам не тільки кревною спорідненістю, але й помислами, душевною настроєністю. Тому-то й приймав серце зображені письменником картини рідної природи, побуту, ді-яння людей, приймає природно, як настання світан-кової зорі, що розмотує над степом червоні знамена світла. Полуденне сонце ласкаво висвітлило степи України, обвітрені обличчя чабанів, гнівну рішу-чість на обличчях воїнів, овіяних космічним холо-дом льотчиків. Домірність художнього відчування життя і аналізуючого інтелекту визначила гармоній-ну єдність змісту і форми книг Олеся Гончара, при-родність його героїв, характери яких розвиваються самі собою. Чудова це якість!

Я люблю тебе, Україно Олеся Гончара: твій пісен-ний, незбагненне обдарований народ, твої у білій заметілі сади, морські і річкові хвилі, перемішані. з сонцем, твої солов'їні світанки, відвагу твою во-лелюбну. твій гумор нестаріючий, яскраву фанта-зію твою. І я, житель Волги, доземне, по-синівськи вклоняюся тобі й кажу спасибі за те, що ти така багата на таланти.

ПЛОТЬ ВІД ПЛОТІ НАРОДУ

Щасливий той художник, чиї політ мислі, душа, творчість, усе жит-тя зв'язані воєдино, кровно злиті з рідним народом, із землею батьків. Все, що складає силу і чарів-ність народного життя: багатовікова праця, слав-на історія, постійний рух уперед, неповторна в своїй красі мова, сповнені сумом і радістю пісні, люба з перших днів дитинства природа,— з усього цього складається буття справжнього митця, все відобра-жає він у своїх творіннях, повертаючи людям те, що по