Вік письменника—це його твори. «Прапороносці», «Земля гуде». «Микита Братусь», «Щоб світив-ся вогник», «Партизанська іскра», «Таврія», «Пере-коп», «Людина і зброя», «Тронка», «Циклон», «Бе-рег любові». А «Модри Камень», «Маша з Верхови-ни», «Чари-Комиші», а десятки публіцистичних виступів, а виснажливий клопіт із сценаріями... Ось, власне, і є саме те, що визначає параметри віку письменника. І тільки цими «зарубками» можна й слід вимірювати отой письменницький вік. Бо ж оті місяці і літа, які розділяють твори,— це теж копітка робота готування плацдармів, накопичуван-ня думок і безнастанний пошук матеріалу, який би матеріалізувався в слові, в образах, метафорах, який би був новим і привабливим для читачів і полишав у серцях, жадібних до нового слова, свій вдячний

відгук.

У нашій країні письменник е ще й обов'язково громадським діячем. Це природно. Ко-лись Олександр Фадєєв про це сказав гаряче, як завжди, коли йшлося про обов'язки письменника перед народом. Він підкреслив: хоч який би яскра-вий талант мав літератор, він, усамітнившись у своє-му робочому кабінеті, обкрадає себе, позбавляючи свою творчу уяву можливості збагатитися буремною поезією життя.

Громадська діяльність Олеся Гончара яскраво доводить, що його творчі пошуки тісно зв'язані з осо-бистою участю в громадському житті Вітчизни. Се-ред багатьох визначально-характерних рис його письменницького хисту особливо відчутна дума про долю світу, про мир, про те, щоб земля наша була завжди колискою розуму, а не ракетно-ядерним полігоном.

Миролюбність — у добрих традиціях нашої віт-чизняної літератури. Ця традиція не має нічого спільного ні з пацифізмом, ані з нейтралізмом. В наш час вежі з слонової кості, куди б міг схова-тися письменник, не існує. Це давно зрозуміли про-гресивні літератори світу, відгукнувшись на заклик Максима Горького: «З ким ви, майстри культури?», який пролунав ще в 1935 році, коли фашист-ська коричнева чума виповзла із свого, міченого диявольською свастикою, лігва, того самого чум-ного лігва, куди в травні 1945 року прийшов з автоматом у руках переможцем сержант Червоної Армії Олесь Гончар, разом із своїми побратимами, радянськими воїнами, подолавши найлютішого во-рога людства — фашизм.

...Через двадцять років, у травні 1965, він приїде у Берлін, в столицю Німецької Демократичної Рес-публіки, як посланець миру, і в його арсеналі тепер інша зброя, могутня зброя слова, хвилюючі романи, які громадяни соціалістичної Німеччини читають уже рідною мовою і переконуються, що пере-можці — це не завойовники, а визволителі. Так, визволителі ї саме про таких визволителів, будівників світу дружби і братерства, пише Олесь Гончар, письмен-ник широкого творчого діапазону, розвиваючи оту прекрасну традицію миролюбності наших народів, збратаних під немеркнучим прапором Леніна-.

Насиченість творчості Олеся Гончара проблемни-ми питаннями сьогодення тісно пов'язана з власти-вою винятково йому манерою письма.

Герої його романів та новел звичайні і в той же час незвичайні люди. Вони завжди поруч з пись-менником, як і він завжди з ними. І незвичайність Їхня полягає в тому, що вони не визнають буден-ності, не хочуть спокійного життя і прагнуть, щоб у тих, з ким вони спілкуються, завжди в душі світився вогник. Адже так і назвав свою повість Гончар — «Щоб світився вогник»,

Плинуть роки, і за законами фізичного існування людини, вона, хоче того чи ні, стає літньою... Але повіримо Іллі Еренбургу, який справедливо зауважу-вав: «Письменник, поки пише, ніколи не старіє, доки перо міцно тримає його рука, він молодий, запаль-ний і невтомний». У творах Олеся Гончара світиться вогник молодості часу, доби, відданості справі бо-ротьби за найдавнішу мету людства — утвердження миру на нашій многостраждальній планеті.

Берег любові» в творчому набутку Олеся Гонча-ра — твір етапний. Тривога за долю людства ні на хвилину не полишає його героїв. Дума про мир, дума про інтернаціональну солідарність для героїв «Берега любові» — справа їхнього життя. Переко-наність Гончара, що письменник мусить неодмінно боротися за перемогу справи миру, в «Березі лю-бові» матеріалізована з винятковим темпераментом художника, що непорушне вірить у правду нашого радянського способу життя, в його багатогранну красу, в перетворюючу силу радянського патріотиз-му, відданість якому засвідчує у своїх книгах письменник-комуніст Гончар.

Слід зауважити, що турбота про мир, про невтом-ну боротьбу з паліями війни, з силами, які сіють отруту расового шалу та роз'єднаність між народа-ми, для нашої багатонаціональної літератури — ор-ганічна. Саме тому найвидатніші радянські письмен-ники стали одними з засновників наймасовішого руху в світі — руху прихильників миру. Ще на зорі виникнення всесвітнього руху борців за мир перший президент Всесвітньої Ради Миру Фредерік Жоліо-Кюрі заявив: «Радянські борці за мир — найнадій-ніша сила нашого великого руху».

Починаючи з Першої конференції радянського руху за мир, яка відбулася у Москві в 1949 році, Олесь Гончар прилучився до активної участі в цьо-му благородному русі до своїх старших побратимів Олександра Фадєєва, Олександра Корнійчука, Пав-ла Тичини, Максима Рильського, Ванди Василев-ської, Іллі Еренбурга. Його голос письменника, гро-мадського діяча лунає з трибун форумів і конгресів, його слово художника сповнює прагнення утверд-жувати в серцях читачів віру у свої сили, віру в єднання людей доброї волі, віру в нездоланність великої Правди, яку несе народам усіх континентів наша Вітчизна, керована великою партією Леніна.

В своїй історичній доповіді на ХХУ з'їзді КПРС Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Ілліч Брежнєв підкреслив:

«Джерелом натхнення для наших майстрів ми-стецтва, письменників, поетів є й така важлива, бла-городна тема, як боротьба за