А. Рубінштейн якось сказав: «Писання—задо-волення, друкування — відповідальність».

Це правило святе для Гончара. Навіть у своїх чи-сленних виступах перед колгоспниками й учнями, у найрядовішій газетній замітці він ніколи не йшов на експромт, і якщо й доводилось говорити йому експромтом, то кожне слово, кожну фразу виважу-вав найвищою мірою серйозності. І цим Олесь Те-рентійович особливо близький до Павла Тичини.

Я вже не кажу про роботу Гончара над оповідан-нями, повістями й романами, де письменник просто-таки нещадний до себе. Править він уже навіть по верстці — чорно, не полишаючи в спокої і апробо-вані, визнані читачем твори при перевиданні.

Одне слово, він знає справжню ціну письменниць-кому хлібові, тому твердо відстоює свої творчі прин-ципи, свою позицію, бо виважені вони на терезах його громадянської совісті і пильно звірені із жит-тям...

Отже, здається, знав я про Гончара не так уже й мало. І все ж що ближче підходив до його квар-тири, то відчутніше пробирав мене гострий холодок якоїсь внутрішньої тривоги. До того ж я запізню-вався. За інших обставин оцю неточність можна було б списати на традиційну поетичну забудьку-ватість.

Але сьогодні я виконував завдання газети, а по-ведінка журналіста регламентується хоч і не писа-ним, але залізним міжнародним цеховим правилом: за всіх обставин бути винятково точним і обов'яз-ковим. візьміть до уваги і те, що йшов я на зустріч з Олесем Гончарем — людиною, котра щомісяця одержує сотні листів, кандидат у члени ЦК КПРС, член ЦК Компартії України, член Всесвітньої Ради Миру, голова Республіканського комітету захисту миру, засідає в численних комісіях і комітетах, рес-публіканських, союзних та міжнародних, виконує нелегкі, а часом і досить складні обов'язки депу-тата Верховної Ради СРСР; я йшов до письменника, "який має за своїми плечима трилогію «Прапоро-носці», романи та повісті «Таврія», «Перекоп», «Лю-дина і зброя», «Тронка», «Циклон», «Бригантина»,

ТАЄМНИЦЯ ХУДОЖНЬОГО ОБДАРОВАННЯ

Д'ро творчість Олеся Гончара на-писано багато книг, статей, до-сліджень. Критика була уважною до його щедрого, яскравого, сильного таланту. Здавалося, все вивче-но досконально, розглянуто всі аспекти його багато-гранної, кипучої літературної діяльності. Що сказа-ти про О. Гончара нового, чим збагатити запас знань читача? Чи немає небезпеки повторення вже сказа-ного й усталеного^

Таємниця великого художнього обдаровання, ма-буть, полягає в тому, що воно щоразу повертається перед нами різними своїми сторонами, наче наро-джується знову й знову. Це і дає мені право сказа-ти кілька слів про творчість письменника, вивчену досконально, з надзвичайною ретельністю й береж-ливістю.

Літературна доля О. Гончара склалася своєрідно. Перші його художні спроби з'явилися тоді, коли О. Гончару не було ще й двадцяти років. У цих неве-ликих емоційно наїжачених оповіданнях трудно розгледіти майбутнього крупного белетриста. В них кипіло ще не зміцніле, ледь-ледь наївне, розбур-хане почуття, думка не мала надійних крил, хоча її пульс промацувався відчутно. Велика Вітчизня-на війна круто змінила життя О. Гончара, Він ба-чив багато чого, він був не свідком, не стороннім спостерігачем, а одним із творців подій, які згодом ожили з чарівною достовірністю і силою в його творах. Різнобічний, повчальний життєвий досвід — надійний плацдарм, звідки починається сміливий, нестримний політ художньої думки. Твори О. Гон-чара незмінне насичені пафосом дійсності, пафосом великих і суттєвих проблем сучасності. Він пише про те, що добре знає, з чим зіткнувся безпосеред-ньо, що його зачепило — обрадувало чи засмутило. В усіх романах і оповіданнях письменника явно чи приховано проглядається його особистість, його авторська позиція. Він із тих письменників, які не приховують своїх симпатій і антипатій, які завжди займають визначену, недвозначну морально-соціаль-ну позицію щодо насущних питань нашого часу. Багата його творча манера, його спосіб живописання словом. Він уміє брати різні акорди, застосовувати неоднакові, іноді навіть якоюсь мірою протилеж-ні фарби. В історичних романах «Таврія» і «Пе-рекоп» О. Гончар постає перед нами епіком, худож-ником, що вміє створювати об'ємні, насичені кон-кретними обставинами широкі картини народного життя, народного побуту, розповідь у яких тече мирно, без особливих емоційних вибухів. З друго-го боку — Олесь Гончар один з талановитих пред-ставників романтичної течії в радянській літерату-рі. Цю течію правомірно пов'язують з іменами таких художників слова, як Ю. Яновський, К. Паус-товський, О. Грін, О. Довженко, М. Стельмах та інші. Він романтик за покликанням, за характером сприй-няття світу, за тими звуками, шелестінням, за тією глибинною» прихованою від звичайного слуху музи-кою, які він уловлює в навколишньому світі чи ство-рює сам, збагачуючи наше уявлення про чарівну принадність життя. Він любить слово містке, туге» сонячне, дзвінке, як тронка, любить літати високо, закликаючи й нас піднятися на ту вершину, звідки по-іншому, якось піднесено сприймаєш навколишній світ. О. Гончар ніде не вдається до голої, засуше-ної декламації, до нервового крику, до химерного нагромадження невиразних, облудних словесних красивостей. Романтичний стиль, романтична то-нальність у його творах органічно злиті з романтикою думки, дії, людського вчинку. Вони утворюють єдиний сплав, породжують одне одного і взаємо-діють одне з одним. Романтична проза О. Гончара спростовує побоювання тих критиків і дослідників, які вважають, ніби романтизму не під силу. аналі-тичне дослідження дійсності, розглядання фактів» подій, людських характерів у їхньому неоднозначно-му взаємному зв'язку і єдності. Романтизм О. Гон-чара виростає з реального грунту, поєднуючи в собі спрямованість у висоту з умінням тверезого, всебіч-ного, глибокого аналізу найскладніших явищ дійс-ності. Його романтизм, можна сказати без перебіль-шень,— новий тип романтичного мистецтва слова, який відкриває щось несподіване, привабливе, пер-спективне в розвитку