Що шукає в житті і в людях О. Гончар, який тип людини, які ЇЇ якості приваблюють худож-ника?

В усій творчості О. Гончара, починаючи з першого великого епічного полотна «Прапороносці» і до най-новішого за часом написання роману «Берег любо-ві», чітко видно одну головну лінію, тріпоче одна центральна думка, яка наче з'єднує нерозривними нитками все, що створив письменник за понад три-дцять років творчої діяльності. О. Гончар шукає сильне, поетичне, непокірне, бунтівливе, незаплямо-ване, піднесене, красиве, творче в людині. Він зма-льовує людей одухотворених, одержимих, народже-них для боротьби й подолання труднощів, які дово-дять своїм існуванням велич соціалістичного спосо-бу життя. Герої. О. Гончара самовіддано люблять свою Батьківщину, своє рідне домашнє вогнище, свій великий дім, ім'я якому — Радянський Союз. Вони максималісти. Ніколи не задовольняються чимось малим, пересічним, чого легко досягти. Вони зав-жди шукають незнайдене, шукають важке, склад-не, те, що вимагає від людини не миттєвого, не ско-роминучого героїчного вчинку, а сталого діяння, розрахованого на все дальше життя, діяння, яке може залишити в пам'яті людей незгладимий слід;

Це крупні, значні, самобутні особистості, наділені розумом, добрим і чутливим серцем, люди. Які живуть і думають красиво. Пригадаємо перший роман письменника «Прапороносці». Сама назва твору була інакомовна, алегорична — прапоронос-ці нової, комуністичної моралі, нових уявлень про життя і смерть, про честь і совість, про людську гідність, про доблесть і патріотизм, про любов і зневагу. Воронцов, Брянський, Хаєцький, Ясно-горська — це люди-пісні, які пишаються тим, що вони — діти Соціалістичної Батьківщини, що доля не обминула їх, не водила манівцями, а поставила в ряди великої армії, на пряму магістраль. У думах Хоми Хаецького можна вгадати думи багатьох таких, як він, радянських людей, котрі зі зброєю в руках відстоюють світ від загибелі й знищення. Він, простий подолянин, за велінням історії підняв-ся на таку високу трибуну, на яку до нього ніхто ще не піднімався. Він стоїть на видноті. Озброє-ний посланець нового молодого світу показав, як треба оберігати свою свободу й честь, як треба карати ворогів людства. Великий справедливець, він власними грудьми захистив народи від розбійни-цького потопу, від розгулу кривавих катів. У ра-дянських солдатах і офіцерах, зображених у романі «Прапороносці», ми бачимо велич духу, моральну красу, доброту, ніжність і непоступливість, благо-родство, мужність, прозору ясність помислів і пори-вань. Вони ніби вищі за нормальний людський зріст, і ця висота відповідає Їхньому характеру, їхній духовній суті. Не тільки в романах, але і в опові-даннях О. Гончара читач знайомиться з людьми, для яких над усе виконання обов'язку перед Бать-ківщиною. Вони, як Ляля Убийвовк із повісті «Земля гуде», готові повторити знамениті слова Гете: майно втратити — небагато втратити! Честь втратити — втратити багато! Втратити мужність — втратити все! Тоді краще було б не родитись. Жит-тя людей, подібних до Лялі Убийвовк,— у їхній переконаності", в їхній честі, в Їхній чистоті перед країною, перед партією, яка виховала цих патріотів такими. За Батьківщину йти на смерть не страшно. І вони, хоча б як трагічно, страшно, безвихідно складались обставини, не зрадять Батьківщини, не відступлять перед небезпекою. Умруть спокійно, умруть гордо, зваживши на суворих терезах розуму ціну власного життя. Людина створена для творчо-сті, для звершення великих справ. Безсмертя, слава судилися тим, які в дні найжорстокіших випро-бувань ішли назустріч ризику, які благополуччя І щастя Батьківщини ставили вище усіх турбот і тривог. Іван Іванович Оленчук, сиваський солевоз» виноградар, людина, нічим незвичайним не відзна-чена. Революція розбудила й помножила в ньому мужність, самовідданість, бажання чимось допомог-ти колишнім каторжанам, підпільникам, пролета-рям, селянам, матросам, які присвятили себе одній справі — добути щастя для народу. І Оленчук, один із героїв роману «Перекоп», цей продублений, проку-рений сиваськими вітрами селянин, відчувши себе невід'ємною часткою світлого, доброго світу, який заново народжувався, веде через підступні, тільки йому відомі сиваські трясовини частини Червоної Армії для розгрому білої гвардії. Всю силу народної мудрості, весь життєвий досвід, усе, що він знав і був зобов'язаний знати, поставив у ту мить на службу революції. Величезна різниця і в часі, і в характерах, і в своєрідності життєвих обставин між Іваном Оленчуком і Микитою Братусем із одно-йменної повісті О. Гончара. Однак між ними відчу-вається духовна спорідненість, єдність у розумінні того, як і в ім'я чого треба жити. Оленчук допома-гає перемозі революції, він робить вагомий, знач-ний внесок у загальну справу. Микита Братусь — людина суто мирної, лагідної професії — садівник, селекціонер. Братусь не робить нічого героїчного» незвичайного, що вимагає ризику, доблесті. Але він з тієї ж когорти людей, когорти Брянського, Ворон-цова, Хаєцького, Оленчука. Девіз Братуся: що схо-вав — те пропало, що роздав — то все твоє. Не мож-на обростати мохом, не можна жити тільки для себе, задовольнятися мізерними, нікчемними крих-тами життя. Людина за самою своєю природою творець. Одвічна відвага, одвічне дерзання повинні супроводжувати Її. Нехай ледь помітну, та все ж свою власну частку зобов'язаний внести кожний у скарбницю всесвіту. Смисл існування людини в умноженні сили, вдосконаленні землі. Так думає Братусь, так він живе і працює. У ньому ніколи не згасає бажання перетворення сущого, жага твор-чості, руху.

Роман «Людина і зброя» знову повертає нас до грізних, незабутніх днів Великої Вітчизняної війни. Майже тринадцять років відділяють перший роман «Прапороносці» О. Гончара від «Людини і зброї». Письменник змужнів, став