Леся Українка
( 1871 - 1913)
«Коли б треба було окреслити творчість Лесі Українки одним словом,—писав Максим Рильський,— то найвідповідніше слово було б — боротьба». З'явившись на рубежі двох століть і двох епох, ця творчість стала однією з вершин української літератури.
Ім'я поетеси овіяне всенародною любов'ю. Це була людина винятко-вої мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдаруван-ня, її талант виявився у багатьох різновидах літературної праці — пое-зії, драматургії, прозі, літературній критиці і публіцистиці, переклада-цькій роботі і фольклористиці.
За життя Леся Українка була відома не лише на Україні та в Росії, а й в Грузії, знали її в Болгарії, Чехії, Польщі, Німеччині, Австрії. Нині твори поетеси читають на різних континентах, видаються мовами багатьох народів світу.
Лариса Петрівна Косач (Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 р. в Новоград-Волинському в інтелігентній родині. Мати — пи-сьменниця Олена Пчілка, батько — юрист, громадський і культурний діяч. Вони багато зробили для розвитку здібностей обдарованої доньки, дбали про її гуманітарну освіту.
Серед близького оточення, родичів і знайомих Косачів були люди, чиє життя тісно пов'язувалося з українською культурою — Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Старицький, Микола Лисенко та інші. Спілкування з ними сприяло творчому зростанню талановитої дівчини, її літературне ім'я — Леся Українка — з'явилось, коли авторці минуло тринадцять років, ним були підписані вірші «Конвалія» і «Сафо», опубліковані 1884 р. у львівському журналі «Зоря».
Волинь, Полісся — це край дитинства Лесі Українки, який зали-шився для неї на все життя наймилішим куточком землі. Тут вона слухала пісні, казки, пізнала народні повір'я й обряди, її вразив химер-ний світ народної міфології.
Леся вирізнялась лагідною вдачею, працьовитістю, винятковими здібностями до науки, поезії, музики. Захворівши в дитинстві, поетеса вела, за її власним виразом, «тридцятилітню війну» з туберкульозом. Після операції руки довелося припинити заняття з музики, яку дуже любила. Та природне відчуття мелодії, гармонії звуків переливалось у її твори, відлунюючись в поетичних циклах «Мелодії», «Ритми», «Піс-ні про волю», оповіданні «Голосні струни», у драмі-казці «Лісова пісня», інших творах.
Через хворобу Леся не могла ходити до школи, не вчилась у жод-ному учбовому закладі. Але завдяки старанням, наполегливій праці вона самотужки здобула освіту, різносторонні і глибокі знання, які вражали сучасників. Вона знала понад деся-ток мов. Грунтовно вивчала історію, філософію, постійно читала новітні праці з наукового соціалізму.
Дівчина пишалась, що її дід, Яків Драгоманов, був декабристом, дядь-ко, політичний емігрант Михайло Драгоманов — видатним суспільно-літературним діячем, тітка, О.А.Косач, відбувала заслання.
З кінця 80-х років Леся Українка живе переважно у Києві, стає душею молодіжного літературного гуртка «Плеяда». Члени гуртка готу-вали видання для народу з історії, географії, перекладали українською мовою твори російських і зарубіжних письменників, читали й обгово-рювали власні праці.
Перша поетична книжка Лесі Українки «На крилах пісень» з'яви-лася у Львові на початку 1893 р. Вона складалася із шести поетичних Циклів та трьох десятків віршів поза циклами, поем «Самсон», «Місячна легенда», «Русалка». У творах молодої авторки переважали громадян-ські мотиви, мужні інтонації, життєстверджуючі настрої.
Критика прихильно зустріла появу збірки «На крилах пісень». Та вимоглива до себе поетеса оцінювала свою творчість досить стримано, вежа усвідомлювала її вади: «До своєї книжки, хоч вона видана тільки торік, я відношусь тепер досить критично і якби видавала її сей рік, то, певне, б видала інакше... «На крилах пісень» не єсть моє останнє слово, а коли я думаю йти далі, то вже ж вперед, а не назад, інакше не варто було й виходити».
1892 р. у Львові з'явилась українською мовою «Книга пісень Генрі-ха Гейне». 92 переклади творів німецького поета належать Лесі Україн-ці. Це вірші із циклів «Ліричні співанки», «Поворот додому», «Північне море», «З подорожі до Гарца», поема «Раткліф». Переклади ті, від-значав у своєму відгуку Осип Маковей, великий здобуток і поступ у нашому письменстві. До ранніх перекладів Лесі Українки належать також «Вечорниці» М.Гоголя, «Німфи» І.Тургенєва, «Конрад Валленрод» А.Міцкевича, «Лагідні поети, співайте» й «Сірома» В.Гюго, уривки з «Одіссеї», твори староіндійської обрядової поезії з «Ріг-Веди».
Дебютом Лесі Українки-прозаїка стала поява у журналі «Зоря» в 1889 р. образків «Така її доля» і «Святий вечір». У прозових творах молодої письменниці переважають соціально-побутові теми, взяті з жи-вої дійсності.
Проза Лесі Українки розвивалась загалом у руслі реалістичних традицій української прози XIX ст., але й мала свої особливості. Насам-перед це стосується ліризму як характерного для неї основного стильо-вого ключа. Авторка — лірик за покликанням, і найкращими її оповідан-нями були ті, які випливали саме з ліричного настрою, реалізували потребу ліричного самовиявлення
Побувавши кілька разів у Львові, Леся Українка познайомилась з пресою і політичними партіями Галичини, глибше збагнула куцу програму партії «народовців», яка об'єднувала націоналістичне настроє-ну інтелігенцію, а також єзуїтську суть «безгрішних отців» уніатської церкви, що уповали на Ватікан. У журналі «Народ» письменниця публі-кує статтю «Безпардонний патріотизм» та вірш-памфлет «Пророчий сон патріота», спрямовані проти буржуазного націоналізму та клерикалізму. Вона підписала свої твори криптонімом «НСЖ», бо знала, що авторку «розірвуть, коли довідаються, що се я, але нехай!... дуже вже роз-сердили мене сі безпардонні панове, тим більше що вони мені ще вдома обридли. Як треба буде, то я їм і надалі не спущу».
Із донесень жандармів дізнаємось, що з 1893 р. Леся Українка перебуває під таємним наглядом поліції, оскільки вона підтримує тісні зв'язки з