торговцеві зерном, він дасть мені просо, просо я дам курочці, курочка знесе мені яєчко, яєчко я дам ткачеві, ткач дасть ниток, нитки я дам шевцеві і він підшиє мені хвоста.”

Дуже часто в сюжетних лініях перських та українських казок зустрічається образ лисиці-посередника або судді. Лисицю просять поділити якусь здобич, а вона з “їдає більшу частину і переконує усіх, що немає кращої судді, ніж вона.

“Котики й віддали їй грудочку сиру, щоб вона розділила. Лисичка переломила грудочку надвоє, а далі й каже: ”Ні, цей шматочок більший, треба порівняти!” Та й над”ла один шматок. “А тепер, - каже, - оцей більший, треба його трішки підрівняти, щоб по правді було!” І знов над“їла. Та так рівняла, що то той шматочок над”їсть, то той, поки стало два зовсім маленьких шматочки.”

Але найчастіше ми зустрічаємо образ лисиці-ошуканки. Зазвичай вона, аби здобути собі їжу, але при цьому не працювати, обдурює вовка, барса, їжака, або якусь іншу тварину. Ведучи паразитичний спосіб життя, лисиця завжди тікає від покарання.

“ Люди як вискочать – з кочергами, з рогачами, з сокирами: вбили того вовка, а лисичка й досі живе у своїй хатці.”

Слід відмітити, що в українських народних казках на відміну від перських казок, образ ведмедя наділений зазвичай позитивними рисами. Так він виступає в ролі справедливого судді або дужого рятівника. Але зустрічається й таке, що ведмедя ошукують або просто використовують його силу. А от в перських казках він завжди залишається “в дурнях”, над ним сміються, глузують з його тупості, необережності. Якщо вислів “сильний як ведмідь” сприймається персами як образа, то вислів “сильний як тигр” – як похвала.

“Ведмідь сів, щоб прочитати послання, а верблюд як вдарить його в груди, що він відлетів на десять кроків і втратив свідомість. І лише після цього він зрозумів, як треба тлумачити свій сон.”

Слід зазначити, що афористичність, що властива більшості іранських казок , наштовхує на думку, що, можливо, звідси народилося багато поширених в Ірані прислів’їв . Так в казці “Балхський суд”, наприклад, є епізод про те, як Мехрак відірвав хвіст в осла і погонщик пішов скаржитися судді. Цей епізод породив відому приказку: “У мого осла з дитинства немає хвоста.”

З точки зору середньовічних професіональних літераторів побутова розповідь, побутова казка були зневажливими жанрами, які розповідалися блазнями, вульгарними людьми. До “високої” літератури допускалися лише розповіді і казки, які мали додаткове значення: це були або апологи, як в “Калілі і Димні”, або зібрання повчальних історичних анекдотів, або оповіді етичного або містичного характеру. Але популярність побутової казки була такою великою, що багато відомих літераторів складали збірки таких казок, не розкриваючи, правда, свого імені.

До таких казок належить велика кількість реалістичних новел “Тисячі й однієї ночі”.

Для побутових казок Ірану характерні повсякденні, “низькі” обставини, грубуватий гумор і сатиричне відношення до дійсності. В них може бути і фантастичний елемент, але, як правило, він відіграє підлеглу роль. Звичайно, і серед побутових казок є багато різновидів, але вказані особливості притаманні більшості з них.

На відміну від фантастичних казок в побутових казках України та Персії діють реальні герої – купці, селяни, ремісники та їх дружини. Перемоги, отримані героєм над своїми ворогами, знаходять в казці реальне пояснення і досягаються завдяки хитрості, розумної поради або щасливого випадку.

Іноді в новелістичній казці ворогом героя може бути яка-небудь фантастична істота, наприклад, див.

В середньовічному Сході , як, до речі, і на Заході, великою популярністю користувалися книги і розповіді про хитрість і підступність жінок. В сюжетних лініях перських казок часто зустрічаємо епізод про те, як до однієї жінки прийшов гість, який дуже вихвалявся, що пише книгу про підступність жінок. Тим часом несподівано з”явився її чоловік. Гість перелякався в смерть, і жінка заховала його в шафу , а чоловікові почала жалітися, що він увірвався до неї і намагався зганьбити. Розлючений чоловік хотів було зазирнути до шафи, та жінка відволікла його. Відчинивши дверцята , вона й говорить : “ Чи не ти казав, що збираєш різні жіночі шахрайства? Ось тобі ще один виверт. Йди та пам”ятай, що жіночим хитрощам немає ліку.”21

Подібний мотив про розумну дівчину зустрічаємо в українських казках, зокрема в казці “Мудра дівчина”: “Та й питає та дівка у старостів, чого ж їм подавати: чи одбутного, чи прибутного, а чи того, що вгору дивиться?”Старости обрали останнє і дівчина пригостила їх самою цибулею. А пояснила вона це так: “Одбутне – сало, бо ним усякі зачіпки одбувають; дійво – прибутне, бо ним хоч і одбувають усякі зачіпки, але ж і воно прибуває в господарстві, коли хто корови свої має; те,що вгору дивиться, - се цибуля, бо коли вона ще в грядках восени стирчить, то моа хто з землі угору дивиться.”

Серед казок Ірану великою популярністю користуються казки про жебраків, крадіїв, розбійників; ці казки знаходили вдячних слухачів ще задовго до розквіту захоплюючого жанру детективно-шпигунських розповідей. Безбородий (кусе) в фольклорі народів Близького Сходу виступає героєм блазнівних новел. Про нього навіть існують цілі цикли казок .

Побутові казки зазвичай мають рамкову конструкцію. Особливо це помітно в сюжеті про те, як син вирушає на пошуки чарівного зілля для хворого батька. Обрамленням тут виступає сюжет про двох товаришів, які завжди залишаються вірними