А. Малишко переклав великий цикл поезій “Північне море”. Зупинимось на поезії “Захід сонця”. Перекладач вірно зрозумів задум автора, використавши образ богині Селени (адже в укр.. мові die Lune – місяць – іменник чоловічого роду, дуже з позиції буквалізму Малишко не зміг би передати ідейний зміст вірша). Але в ряді місць є невиправдані відступи від оригіналу. Наприклад, словосполучення glьckgehдrtete Menschen – дослівно: “загартованих щастям людей” – перекладач передає так: “багатих людей”; цим змінює певний відтінок змісту. Адже щастя людей – це зовсім не багатство. Все сильне, горде, щасливе співає на землі гімн сонцю. Ототожнювати сонцепоклонників з багатими людьми немає ніякого смислу.

Але в цілому цей переклад зроблено досить старанно, чого не можна сказати про поезію “Морська тиша”. Тихо на морі, яскраво світить сонце, все ніби відпочиває, стомлене спекою.

В цій час: “край стерна улігся боцман на грудях, й хропе тихенько”. У Малишка читаємо

Під стерном улігся боцман,

Чуйно спить, на грудях лежа [6,214]

Чуйно спати і хропіти, на наш погляд, не зовсім однакові поняття

Краще зроблені інші переклади А.Малишка “Розбитий корабель” і “Запитання”

З цього невеликого огляду видно, що радянські перекладачі, використовуючи кращі надбання минулого успішно розвивають мистецтво перекладу, якомога наближаючи оригінал до українського читача, але в наступному видані необхідно усунути ряд невиправданих відступів від тексту Гейне.

Поема Гейне “Німеччина” вперше була перекладена українською мовою Іваном Франком ще в 1892 році.

В радянський час її переклав Д.Загул (вона була видана в 1930 р.)

У збірнику “Вибраних творів” подано її в перекладі Л. Первомайського.

Найважливішою рисою цього перекладу є намагання відтворити засобами української мови сатиричні образи Гейне, часто поєднані примхливою фантазією поета в складне ціле:

Гадали: охлялих рицарів рать

Чкурне по шляхах завізних.

Прощальний келих ми їм наллємо

З довгих пляшок залізних. [6, 215]

Глузливе сполучення грубуватого епітета “охлялий” з урочистим “рицарів рать”, “прощального келиха” – з “довгими залізними пляшками” – дуже точно передають художні особливості поеми Гейне. Перекладач – букваліст навряд чи наважився б замінити в цій строфі нейтральне німецьке дієслово risen – їхати на емоційне українське чкурнути, але перекладач, який враховує дух і букву оригіналу, не може не погодитися з Л.Первомайським. Адже це “чкурнути” прекрасно передає ставлення автора до німецької націоналістичної реакції, з такою силою викритої в поемі.

Цей приклад не поодинокий. Уважне ставлення перекладача до ідейних і художніх особливостей поеми Гейне відчувається на протязі всього твору. Ось на одній із сторінок промайнув образ пруського короля, що протегував поганим поетам.

Його попередник прихильником був

Сучасного жабокряку [6, 215]

Слово жабокряк точно відповідає створеному Гейне неологізму «Froschgegnack». Так само в іншому місці пародійне вживання латинізованих німецьких слів відтворюється в перекладі на українському мовному матеріалі:

Не стерво німецьке б Раумер був,

А справжній римський Стервацій [6, 215]

У Гейне – Lump; Lumpatins (німецькою мовою der Lump – наволоч, прошак)

І не мине характер словника, систему віршування зберігає в перекладі Л.Первомайський. Він не залишає поза увагою і милозвучності поезії:

А в серці моєму бринить і дзвенить:

“Сонце, пломінь відплати!” [6, 215]

Тут відтворюється не тільки звучання алітерації, але й місце її в рядку.

Однак є в перекладі і негативні сторони, які хоч і не визначають характер перекладу, проте знижують якість деяких його місць. Досить поширені прикрі втрати окремих елементів художньої тканини твору, найчастіше епітетів, що веде до певного збіднення ідейної насиченості поеми.

Змальовуючи Аахен, Гейне відзначає, що навіть пси на вулиці міста вірнопіддано благають зустрічних штовхнути їх ногою. В перекладі ж це місце звучить так:

Нудьгуючи в Аахені, навіть пси

Зітхають на вулицях стиха [6, 215]

Сатиричний характер образу втрачається, і він перетворюється на картину з життя тварин.

Проїжджаючи через Мюльгейм, Гейне констатує: Це чисте місто, і люди в ньому живуть тихі і старанні. Іронічний характер цього твердження розкривається в наступних строфах, де автор згадує про революційні події минулого в цьому місті. У перекладі Л.Первомайського це іронічне протиставлення знімається: частина епітетів зникла, частина втратила необхідну тут конкретність.

Минули ми Мюльгейм! Чудовий народ,

І місто теж, нівроку. [6, 215]

Набагато краще переклав це місце І.Франко:

Минали ми Мильгайм! Ось чистий куток!

Робочі та тихі тут люди. [6, 215]

Коли поет приїхав у Гамбург, богиня-покровителька міста вмовляла його залишитися там. При цьому вона посилалася на послаблення цензурних утисків завдяки старості цензора. “І цензура вже не така сувора, Гофман постарішав і пом’якшав, він не перекреслюватиме більше з юнацьким запалом твоїх “Подорожніх картин”. В перекладі Л.Первомайського нема ані згадки про старість цензора, про його минулий юнацький запал, тому й слова про пом’якшення цензури сприймаються без іронічного підтексту. Крім того, незрозумілим стає рядок наступної строфи:

Ти теж постарішав і м’який став, [6, 215]

адже він має прямий зв’язок із словами, пропущеними раніше перекладачем.

Ще більш дивує пропуск цілої строфи, до чого вдається перекладач у розділі сьомому. Це чотирнадцята строфа, в якій автор змальовує свою нічну подорож по Кельну в супроводі привида. Ця строфа була перекладена І.Франком, є вона і в російських перекладах «Німеччини».

Великі майстри мови, до яких належав і Гейне, ніколи не ставилися байдуже до тавтологічних однакових або однокорінних слів у невеликому уривку тексту. І, мабуть, лише неуважністю перекладача можна пояснити наявність таких збігів у деяких місцях перекладу:

Та що це? В місячнім сяйві я

Бачу велику потвору –

Збіса весь чорний кельнський собор

Потворно пнеться в гору. [6, 215]

У Гейне повтору нема. Та