В інших випадках перекладач, навпаки, уникає повторів і саме там, де їх вимагає оригінал.

Рейн під час своєї фантастичної розмови з поетом запитує про французів: “чи співають і стрибають вони, як раніше”. Гейне на це відповідає “вони не співають і не стрибають більше”. Ця повторюваність запитання у відповіді йде від фольклору, народної казки і є органічною рисою всього епізоду. [6, 216]

В перекладі Л. Первомайського це місце неуважно переказано:

Грають, співають, як і завжди?

Не грають вже, не гасають вже. [6, 216]

Не така вже велика біда, що перекладач замінив гасають (або стрибають) на співають, - такі заміни іноді доводиться робити, - але нічим не виправдане порушення співвідносності, яка не була в Гейне випадковою.

Усі ці недоліки, хоч і знижують якість окремих місць перекладу, не повинні перекреслювати значення праці Л. Первомайського над перекладом поеми Г. Гейне. Це вже другий варіант перекладу (перший був опублікований у 1937 р. окремим виданням). Працюючи над новим варіантом, перекладач усунув ряд змістових неточностей. Так, при розмові з Фрідріхом Барбароссою в Кіоргезері Гейне оцінює “боєспроможність” феодального війська. У першому варіанті це місце звучало як похвала:

Трохи гармат, та досить було б,

Щоб ворогів побороти. [6, 216]

В другому варіанті Л. Первомайський розкрив тонку глузливість цього місця, до коріння переробивши обидва рядки:

Гармат не багато, та досить було б

Для ворогів на трофеї. [6, 216]

Звичайно, як говорилося вище, і в новому варіанті не все бездоганне. Проте, маючи “Німеччину” в перекладі Л. Первомайського, український читач може познайомитись не тільки з глибиною філософського й гостро політичного змісту поеми, але й по-справжньому оцінити гейневський дотеп, гостроту його саркастичних оцінок, ущипливість його іронії.

Гарному перекладу поезії, якою відкривається “Подорож на Гарц”, виконаному М. Пригарою, шкодить лише дослівна передача своєрідного рефрена вірша:

Хочу я податися в гори,

Щоб сміятись там над вами. [6, 216]

“Хочу сміятися” – це, звичайно, німецька мова, а не українська. Краще це віддається в перекладі Віри Кален:

Я від вас подамся в гори,

Щоб сміятись там над вами. [6, 216]

В цілому ж переклади поезій з “Подорожі на Гарц” зроблені М. Пригарою барвистою українською мовою. Про це свідчить хоч би й ця строфа з поезії “На горі стоїть хатина”:

З дня, як тітка наша вмерла,

Не з руки ходити нам

На стрілецький двір у Гослар,

Як чудово й гарно там. [6, 216]

“Подорож на Гарц” – один з найдотепніших лірико-сатиричних творів Гейне.

Для перекладу він становив певні труднощі: гейневський гумор, що переходить у сатиру, гра слів, дотепні каламбури, які досить часто зустрічаються, неологізми, студентські жаргонізми – все це треба було відтворити українською мовою якомога точніше.

Цього домагались Чернявський (1902), Віра Кален (1930), Оттілія Словенко (1956).

Перший переклад, виданий за редакцією І. Франка, був зроблений дуже старанно, але в ньому багато діалектизмів: “Небіжчик Гофман був би намалював хмари пестрявими”, або “один з їх розказав, що в їх була лекція закону божого…”

Переклад О. Словенко – найкращий з цих трьох, бо в ньому німецьким виразам протистоять відповідні вирази українські. Наприклад,
der Handwerkbursch “підмайстер” в перекладі О. Словенка, у Віри Кален звучить як “ремісничий челядник”. Крім того, в перекладі Словенко відсутній буквалізм, від чого не вільні попередні переклади. Так, вираз “in pechdunkler Nacht” Кален дослівно передає “темної, мов смола, ночі”, Словенко дуже точно перекладає це українським словосполученням “глупої ночі”. Відомо, що буквалізм часто призводить до збіднення ідейного змісту оригіналу. Прометея у Кален до скелі приковує “німе насильство” “die stumme Gevalt”. Уважніше вдумуючись в ідейний зміст твору, Словенко перекладає точніше: “тупе насильство”. [6, 216]

Але й Словенко іноді також припускає помилки.

Німецьке “siet Jahr und Iag” (з давніх-давен) виникло за часів германського права, коли злочинець, що втік, міг бути покараний не пізніше як через 1 рік і день після винесення вироку. Тому цей вираз має зміст “це було так давно, коли діяв цей закон”. Відповідно до цього і Словенко повинна була б перекласти “з давніх-давен”, ідіомою, а не: “чимало років і днів”.

Але новий переклад цінний тим, що зроблений по найбільш повному тексту.

І в перекладі Чернявського, і в перекладі Кален є пропуски місць, які мають певне ідейне значення, бо в них Гейне іронізує з релігії. Такий, наприклад, абзац, що починається: “На стінах висіли ще Абеляр і Елоїза...”

Використовуючи досвід попередників Словенко вдало передає студентські жаргонізми.

Двотомник Гейне, виданий Держлітвидавом, з інтересом зустрів український читач. Більшість перекладів свідчить про наполегливу працю українських радянських поетів над творами Генріха Гейне; деякі переклади є свідченням високого рівня, якого досягло мистецтво перекладу в Україні.

Відання не вільне й від деяких недоліків. Шкода, що в ньому відсутні кращі переклади М. Старицького. П. Куліша, Б. Грінченко, А. Кримського,
М. Славінського. Наявність цих перекладів наочно показала б сучасному читачеві глибокий інтерес, якій з давніх часів виявляли діячі української літератури до творчості Гейне. Прикрим недоліком видання є й невмотивоване опущення окремих строф, на що вказувалося вище, а також ігнорування редакцією двотомника останніх наукових видань творів Гейне в Німецькій Демократичній Республіці так, у першому томі творів Гейне (вид. Aufbau – Verlag, 1951) відновлені закінчення поезій “Відплиття” і “ Вона немов сарна, бігла геть” ці закінчення, які значно доповнюють і посилюють ідейне звучання поезій відсутні в українських віданнях 1955 і 1956 років.

Але