Вже тут світ рай збудуємо ми,

На цій земній долині!

Ми хочемо щастя вже на землі,

Доволі вже ми страждали!

Хай пузо гниле не гайнує все,

Що трудящі руки надбали. [4,189]

Зміст оригіналу передано правильно, але естетичне враження від цих строф знижується через невдалі мовні звороти (“рай збудуємо...на долині”, тричі майже підряд повторюється “вже” незрозумілий епітет у вислові “пузо гниле”). У новому перекладі Л.Первомайського відновлено рівновагу між змістом і формою властиву оригіналові:

Чудову пісню – пісню нову,

О друзі, я буду співати!

Ми хочемо царство небесне тут,

На цій землі збудувати.

Ми щастя хочемо на землі,

Доволі з нас вже муки;

Хай пузо ледаче не стравить того

Що зроблять трудящі руки. [4,189]

Завдяки якості й прозорості художньої форми ідея, висловлена Гейне в цих рядках, глибоко вкарбовується у свідомість читача перекладу.

Наприкінці прологу до “Подорожі на Гарц” Гейне зневажливо говорить про бездушне й пихате “світське товариство”. А. Кримський так інтерпретував це місце:

Ну ви, зали блискотючі

З блискотючими панами!

Прощавайте з верхогір’я

Насміюся я над вами [7,377]

Невдалий епітет, двічі повторений у перекладі надає текстові гумористичного забарвлення, не передбаченого оригіналом. Новий переклад
М. Пригари і точними у доборі слів, і разом з тим більш поетичний:

Прощавайте, пишні зали,

Пишні франти, пишні дами!

Хочу я податись в гори –

І сміятися над вами [7,377]

Річ тут, зрозуміло, не в протиставленні одного перекладача другому, а в різних підходах до перекладу, в різних рівнях вимог, які ставить до художнього перекладу розвиток культури, і в зумовленому цими вимогами рівні майстерності перекладу.

Серед радянських перекладів поезії Гейне треба згадати Ю. Корецького, який відтворив трагічні образи останніх віршів поета, С.Голованівського, найкращим перекладом якого є поема “Біміні” з її своєрідним поєднанням гіркоти і мудрої іронії, Н.Забілу, якій виявився близьким романтичний пафос “Пісень” Гейне.

На жаль, відсутність повної бібліографії поетичного перекладу робить неможливою точну відповідь на питання, скільки разів перекладалися українською мовою шедеври гейневської поезії. Але навіть без урахування того, що загубилося на пожовклих сторінках давніх журналістів та газет, можна сказати з певністю, що такі твори, як “На півночі дикій” чи “Лорелей”, мають по 10-15 перекладів. Праця над творами Гейне стала для кількох поколінь українських поетів справжньою школою майстерності поетичного перекладу.

Робота тривала, і 1955 року було видано новий однотомних, який відрізнявся від першого тим, що більшість віршів для нього переклали вже радянські поети. Виняток було зроблено тільки для деяких перекладів Лесі Українки з передмовою нині покійного Олександра Йосиповича Дейча, який відтоді незмінно брав найдіяльнішу участь у всіх виданнях Гейне, в тому числі і в підготовці чотиритомника.

До 100-річчя з дня смерті Гейне було розпочато двотомне видання, - воно вийшло 1956 роки, через рік після другого однотомника, доповнене поемою “Атта Троль” у перекладі Лесі Українки та двома зразками гейневської прози – “Мандрівка на Гарц” та “Книга Ле-Гран” у повному перекладі.

У двотомнику 1956 р. було надруковано “Подорож на Гарц” і “Ідеї”. “Книга Ле-Гран” у нових перекладах О. Словенко. Для цих перекладів характерна добірність літературної мови і велика винахідливість у відтворенні гри словами. Гейне, гумористично змальовуючи свій стан, наводить наприкінці XV розділу “Ідей” жартівливий перелік: “...вночі починається справжній спектакль: древніх народів, з`являються асірійці, єгиптяни, мідяни, перси, іудеї, філістери, франкфуртці, вавілонці, Карфагені, берлінці, римляни, спартанці, турки, затуркані студенти”. В оригіналі після турків йдуть “Kьmmeltьrken”, тобто “клинні турки”. Так називали в Німеччині міщан. Але міщан не було вже згадано раніше (“філістери”), і перекладачка слушно вирішила на давати ще одного синоніма, який, до речі, довелося б пояснювати приміткою, а використати каламбур, який дає їй сам матеріал української мови: турки – затуркані. Цей епітет вдало поєднано зі словами “студенти” : справді, в тодішній Німеччини студенти були “під підозрою” за вільнодумні ідеї, що поширювалися в їх середовищі [4,190]

Таким чином, перед початком чотиритомного видання існувала практично майже неосяжна кількість старих і нових поетичних перекладів, дуже незначна частина перекладеної прози і жодної сторінки критики й публіцистики Гейне.

Звертатися до старих перекладів уже не було потреби. Вони відбули свою велику й почесну службу і мали поступитися місцем новим, виконаним на вищому мовному та мистецькому рівні.

У видавництві “Дніпро” тепер виходить нове чотиритомне видання творів Генріха Гейне за загальною редакцією Леоніда Первомайського – одного з найактивніших українських перекладачів великого німецького поета. Крім поетичних творів усіх жанрів, нове видання з найбільшою повнотою подає художню прозу Гейне, а також – вперше українською мовою –вибрані критичні статті, публіцистику та листи.

Найбільш повно представлено спадщину Г. Гейне в чотиритомному виданні його “Вибраних творів”. Крім лірики і сатири німецького поета, видання подає обидві його сатиричні поеми – “Атта Троль” і “Німеччину”, найцікавіші прозові твори – “Подорожні картини”, “Романтичну школу”, “Флорентійські ночі”, зразки публіцистики – фрагменти з “Лютеції”, критичні огляди – “Французькі художники”, “Листи про французький театр”, а також “Мемуари” та листи. Більшість прозових творів Гейне друкується українською мовою вперше, а значна частина його поезій публікується у виданні в нових перекладах. Багато раніше надрукованих перекладів при підготовці видання було зіставлено з оригіналами й заново відредаговано. Усі тексти Гейне в чотиритомному виданні відповідно прокоментовані, що полегшує сучасному читачеві знайомство з творами, написаними близько ста п’ятидесяти років тому і сповненими натяків на тодішні політичні обставини та літературні події.

І все ж, здійснюючи видання чотиритомника силами радянських поетів, було й цього разу зроблено виняток для Лесі Українки, переклади якої подалися в