Загальний характер цього видання визначається тим, що воно залишається вибраним, хоч і значно розширеним порівняно з попередніми.

Принципово новим у ньому є те, що вперше українською мовою видаються не тільки вірші та поеми, а також і художня проза, публіцистика, критичні праці, мемуари та вибрані листи великого поета.

На жаль, не всі жанри різноманітної творчості Гейне представлені в чотиритомнику рівномірно. Поезія відображена в ньому з майже вичерпною повнотою. Це й зрозуміло, якщо врахувати, що поети-перекладачі до останнього часу приділяли найбільшу увагу цій стороні спадщини Гейне.

Складніша справа з художньою прозою.

Обсяг видання не дозволяє дати прозу повністю, та все-таки їй присвячено цілком другий том, до якого входять “Дорожні картини” за винятком прозаїчного “Північного моря”; перекладено також “Флорентійські ночі” та “Мемуари”. Доводиться шкодувати, що новели “Бахерахський равин” та “Із записок пана Шнабелевобського” не ввійшли до цього видання.

Якщо проза Гейне, як уже зазначалося, раніше перекладалася хоча б частково, то ні його праці з питань літератури та мистецтва, ні публіцистика, ні тим більше листи не перекладалися ніколи. Тут завдання вибору особливо складне, і не можна сказати, що перекладачі цілком із ним упорались. В усякому разі, читачі одержали “Романтичну школу”, першу частину “Салону”. (“Французькі художники” та “Про французьку сцену”) і деякі дрібні статті.

В заключному томі були опубліковані вибрані листи поета як доповнення до всього видання, спогади друзів та сучасників Гейне.

Чотиритомник розрахований на широкий читацький загал. Через це тут подана жвава та захоплююча вступна частина Олександра Дейча про життя й творчість поета. Кожний том супроводжується докладним коментарем. Завершується Гейне українською мовою.

У виданні також переклади Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри та Андрія Малишка, які витримали випробування часом.

Давніми та новими перекладами, виконаними спеціально для цього видання, представлені Микола Бажан, Сава Голованівський, Борис Тен, Дмитро Павличко, Віталій Коротич, Дмитро Паламарчук та багато інших.

Тираж чотиритомнику видання за передплатою досяг небаченої на Україні для іноземців поета цифри в двадцять тисяч примірників.

Гейне писав:

“Справді не знаю, чи заслуговую я на те, щоб на мою труну був колись покладений лавровий вінок... Я ніколи не надавав великого значення поетичній славі...” [5,204]

Важко повірити, що поет не усвідомлював, що для нього знаряддям боротьби є його поезія, коли говорив далі:

“Але меч ви повинні покласти на мою могилу тому, що я був хоробрим солдатом у війні за визволення людства”. [5,204]

Тут немає видимої суперечності: мечем Генріха Гейне була його творчість, - і українська поезія по праву покладає сьогодні на могилу поета разючий меч його слова, сподіваючись, що і в нових піхвах він буде так само страшний для сил гноблення й реакції, для всіх тих, проти кого все своє життя боровся великий поет.

Збірку поезії Гейне раннього періоду становить “Книга пісень”. Поет включив у неї вірші, написані з 1820 до 1827 року. Пісні великого німецького поета показали чим живе, про що мріє звичайна людина, вони оспівували любов, природу. “Книга пісень” в основі якої лежать народні легенди, казки, балади – це велике досягнення лірики, демократичної не тільки в ідейному відношенні, але й характером своєї мови.

Дуже цінним є те, що особиста лірика Гейне перегукується з суспільним життям Німеччини. Тому навіть в цій першій збірці поет виступає як сатирик і філософ. Ця книга – перше слово німецького прогресивного романтизму.

Збірник відкривається “Прологом” в перекладі М.Рильського. Він може служити прикладом вдалої передачі характерних елементів романтизму ранніх поезій Гейне. Поет вступає в ліс, де солов’ї співають про любов, а на великій галявині лежить

Супроти брами сфінкс

Мов суміш проміння і ночі. [6,212]

У Гейне дослівно “суміш жахів і веселощів”. Але в поезії не йдеться, власне, про жахи і веселощі, вони мають значення лише для визначення суперечливої природи сфінкса, в якому втілено образ любові. При зміні в перекладі ця суперечливість залишається, тільки виражена вона інакше. Отже, характерне романтичне забарвлення твору залишається.

Другим прикладом майстерної заміни допоміжних деталей співзвучними є переклад М. Рильським одного з гейневських сонетів. Слова німецького поета: “Я не каджу колоді, золоченій зовні, а в середині наповненій піском” – передають так:

Я фіміаму, не каджу колоді

Золоченій, всередині – пустій. [6,212]

Трохи далі, коли Гейне говорить про те, що дуб падає під час бурі, а тростина не схиляється, лишається стояти – перекладач зберігає, це персонажі старої байки, з мораллю якої не згоджується поет:

Я добре знаю : гордий дуб загине,

Але хисткої не зламать тростини,

Що хилить вітер, буря нагина.

Але скажи – на що здалась вона? [6,212]

Молодого Гейне цікавить не тільки кохання, його турбують проблеми суспільного життя. В 1819 р. він пише вірш “Гренадери”, який увійшов до циклу “Романси”. У той період Гейне вбачав у Наполеоні носія ідей французької буржуазної революції, пристрасним прихильником якої він був. Схвильовано змальовує він образ самого гренадера, який навіть встане з могили, зачувши голос імператора. Щоб підкреслити народність мови цього персонажа, Гейне вживає дієслово “sich scerren” - “турбуватися”, але часто воно передається словосполученням “яке мені діло до...” М. Рильський вірно передає:

Що жінка! Що діти! [6,213]

В цьому перекладі бачимо і деяке збіднення гейневського тексту.

Те місце, яке найбільш точно передано в російському перекладі Михайлова:

И шпагой меня опояшешь,

И в руки мне вложишь ружьё. [6,213]

Рильський змінює:

Хай буде і шпага й рушниця

Зо мною в