Зустріч весни

Перший важливий період весняної пори людини первісної культури — це заклик весни, а другий, не менш важливий — зустріч весни. Селяни вірили, що весну мусять зустріти в цілковитій готовності господарства (при-готовленими до весняних робіт), бо тоді весна відчує і зро-зуміє, чого саме хоче селянин від неї, яких саме дарів жа-дає. І коли в господарстві підготовлено в'се, то й успіх буде добрий. Тому селянин пильно стежить за „поверненням до весни" сонечка. Сніжок усе більше й більше починає тану-ти; день усе довшає, сонечко сильніше й сильніше щодень пригріває — весна йде! Вже вдень і струмки журчать, сніг стає пухкий (рихлий); все більш й більш сопляки звисають з солом'яних стріх, а з них вода капає... І господар усе рід-ше та рідше перебуває в хаті: він поспішає зустріти весну в повній готовності. Вивозить гній на поле з обор, хлівів та стаєнь; ладнає воза, плуга, борони, рало, граблі, кіся, граб-ки, сапи, лопати; готує насіння і все потрібне для весняних робіт. Готують і хату до зустрічі весни: білять, виносять з ха-ти верстат, на якому взимку виробляли полотна, рядна, руш-ники, плахти, пояси, крайки, сукна тощо. Все вже виконано, все вже зроблено за зиму... Виносять господині й свої ку-желі-куделі.

З особливою радістю ждуть перемоги весни-літа над зи-мою. Врешті приходить Стрітення, що в давнину носи-ло назву ГРОМНИЦЯ. На Стрітення „стара баба зима зустрічається вперше з красунею весною".

ЗЕЛЕНА СУБОТА, (КЛЕЧАЛЬНА СУБОТА)

"Назриваю зілля — вибуялих трав,

Лепехи нарвати — побіжу на став.

Замаюю хату ...............................

Ніченька-черничка до нас завіта."

(З поезії Ф-го)

З передхристиянських часів у нас зберігся такий образ ЗЕЛЕНОЇ або КЛЕЧАЛЬНОЇ СУБОТИ.

Початок ЗЕЛЕНИХ СВЯТ тепер вважається Зелена Су-бота. Колись цей день був окремим святом.

Уся родина бере участь у готуванні до ЗЕЛЕНИХ СВЯТ, а саме: господиня (мати-дружина) та доньки, коли такі є, миють уранці лавки, стіл, піл, підмащують стіни (хата по-білена раніш), „підводять" червоною глинкою челюсті, при-пічок та навколо долівку. Саму долівку змащують зеленою, жовтою або червонуватою глинкою, прибирають піч, ко-мин. Потім розвішують на кілках по стінах рушники, „за-кладають" рушники за образами, чистим рядном застеля-ється піл, та чистою скатертю стіл. Далі господиня пече книші, пиріжки та варить традиційні сім страв. Це готуван-ня семи традиційних страв зберіглося лише в окремих мі-сцевостях України, зокрема на Волині та на Рівенідині. (За-писки Рівенського повіту, Мат. XV, стор. 71).

.. .„В Записках з Рівенського повіту заховалась ін-тересна пам'ять про ритуальну трапезу з семи страв у су-боту під Зелені Свята, на честь „дідів", померших пред-ків" (Істор. Укр. Літ. Мих. Грушевський, зноска на стор. 186, т. 1-й).

До Зеленосвятських традиційних страв і печив належа-ли, у більшості, такі: 1) Капусняк чи біґос (це пізніше); 2) Печеня; 3) Холодець; 4) Запечений макарон з яйцями, чи вареники або налисники (тонкі блини з гречаної муки, розчинені на молоці й яйцях, перешаровані сиром з яйця-ми, залиті сметаною й запечені); 5) Каша з молоком, лок-шина, чи гречана каша з курячою юшкою; 6) Пиріжки з си-ром; 7) Колово — густо зварена каша з пшениці чи інша з медом.

Першою стравою подавалось колово (наче кутя, лише без маку) з медом та сушеними ягідьми — черешнями, виш-нями чи сливами. Хліб випікався — книші з "душами".

У цей час дівчата йдуть у свої „городчики", цебто кві-тники, але не перед хатою. У Зелену Суботу обов'язково треба підсапувати та виполоти бур'ян з квітів, а коли нема довго дощу — підлити — навести добрий лад. Ця робота дів-чат у „городчику" виконується з особливою любов'ю, так би мовити, „з благословіння матері", бо дівчата йдуть до цієї роботи лише тоді, коли скаже мати. На початку цієї ро-боти проказується молитва, а потім йде спів до веснянок, еротичних пісень, пісень розлуки доньки з родиною.

Дуже часто збираються дівчата у цей день з близьких хат і з урочистістю, співами, по черзі наводять лад у „город-чиках".

Які ж квіти шанувалися у стародавні часи? Чому й що вони визначали?

Відомо з дослідження, з розмов із старими бабусями та з пісень, — такі квіти шанувалися в Русі-Україні в давнину:

1. Любисток — символ любови, злагоди;

2. Кудрявці — символ хлоп'ячої молодечої вдачі та здоров'я;

3. Ласкавці — символ дружби, зближення, згідливо-сти:

4. Васильки — символ хлоп'ячої краси й доброти;

5. Рожі-троянди — символ дівочої краси, чистоти й любови;

6. Маточник — символ доброзичливости, достатку, ро-їння бджіл;

7. Калина — образ вірности, невинности; в розлуці — туги (розлуки);

8. Татарзілля — лепеха — чарівне, відганяє духи, ру-салок, злиднів, потерчат;

9. Полин — оберігає від відьом і дідьків:

10. Лілея — дівоча краса;

11. Ясьмір (жасміії) — образ радости, весни:

12. Шальвія — образ туги.

ЗЕЛЕНІ СВЯТА

Усі дні ЗЕЛЕНИХ СВЯТ — РУСАЛЬНОГО ТИЖНЯ бу-ли розподілені на окремі святкування. ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ взагалі була присвячена пам'яті всіх покійників роду. Було вірування, що на Зелені Свята виходять із землі мерці удруге на світ, саме тоді, коли квітує жито. Ті мерці ходять серед нив, другі перебувають у воді, а треті в лісі на деревах. Ті, що пе-ребувають серед нив, оббивають квіт та ламають