Що таке рідний край? Кожен би сказав, що це та місцевість де він народився, виріс, де живуть його батьки. І це безперечно правильно. Але розуміння цього слова різне за широтою простору. І ніхто не помилиться, якщо назве рідною стороною своє село.

Наше село Золотоношка розташоване на березі річки Золотоношки. Тут вона бере свій початок, а впадає у Дніпро. Протікає вона і через Драбів, що є нашим районним центром. Він багатий на культурні здобутки. Тут у 50-60 роках розвивалось культурне життя. Зокрема проводились різні свята, міжшкільні змагання. Деякий час існував Золотоношівський оркестровий ансамбль. Зараз майже в кожному селі ми можемо зустріти пам’ятники. Немало на драбівщині відомих особистостей, наприклад: на драбівщині проживала відома художниця – Катерина Білокур (с. Шрамівка, с. Кононівка), Іван Іванович Лисенко (с. Золотоношка). Відома вона і своїми літературними діячами. Письменники і поети драбівщини збагатили українську літературу чудовими поезіями, творами. Серед них Ігор Дзверін, Микола Гулак, Михайло Масло, Іван Деркач, Вадим Пепа.

В 1999р. Драбівське державне видавничо-поліграфічне (видавництво) підприємство і особисто його директор Федір Іванович Телепа зібравши творчі здобутки поетів драбівщини, видали милозвучну збірку “Калинове гроно”. До неї увійшли: Сипченко О.С., Голубєва Л.І., Щерба В.П., Усова В.О., Скрипник В.П., Запорожець П.М., Кирильчатенко В.В., Рудик М.Я., Фурса О.І., Петренко І.І., Перехрест М.А., Опанасенко В.І., Зеленський М.Ф., Чаленко О.Й., Загородська Г.М., Швидкий Д.Г., Несват Н.Ф., Голуб-Тонконіг Н.С., Клок Г.Г., Гузь М.І., Ступаченко В.І., Лошук О.С. Їхні вірші присвячені Україні, рідній драбівщині, своїм коханим, любій матусі, простій селянській людині, порі року, випускному класу (Фурса), шкільним рокам, славному минулому України. Всі поезії актуальні в наш час. Наприклад, Скрипник Володимир Петрович – житель села Кононівка – пише: “Я дуже люблю Україну, і бачити, як з кожним роком твоя батьківщина тоне в багні бандитизму, корупції, бюрократії – це ще більша трагедія за особисту (адже він інвалід). І, головне, відчувати свою безпорадність, не мати змоги завадити цьому всенародному горю. Мабуть тому мої твори сумного характеру.” У свої поезії “Жертва Афгану” він описує про полеглих і живих, але, навіть, живі стали невпізнаними, скаліченими:

За що лягли вони кістяками?

Ніхто не дасть за це одвіту...–

він пише, що їх увіковічили в “пам’ятнику з граніту”.

Ступаченко Валентина Іванівна працювала вчителькою в багатьох селах драбівщини, а з 1974 року вчителювала в драбівській середній школі. Вірші почала писати бувши студенткою. Тематика у неї різна, але в основному присвячена селу. Ось як вона про нього пише:

перш родилась я в селянській бідній хаті,

в колисці на вервечках колисалась...

в душі моїй болить оте далеке,

той двір, колиска і сумна хатина.

Михайло Масло (1918-1984)

Село Носань “Ритм землі і душі” (“Черкаська правда” 1982р. 22 серпня).

Добре слово про хорошу книгу шириться швидко. Її читають всюди, радіють чесності, принциповості автора. Такі роздуми викликала збірка “Передчуття весни” (1982р.) М. Масла.

Мене завжди вражала скромність поетичного слова М. Масла де все зроблене на хвилі найвищого регістру, любові до рідної землі, її славної історії і трудового сьогодення, прагнення поета якомога чесніше прийти на допомогу людині.

Поезія М. Масла позначена цільністю в жанровому й ідейно-тематичному планах. Поет іде раз обраною стежкою, як іде з поля чи на поле його герой – хлібороб. І праця над словом така близька і рідна праці хліборобській. Дехто з фахівців закидає поетові надмір простоти.

І. Дрібний “Корінь добра” (“Черкаська правда” 1987р. 7 травня).

Є у північній частині Черкащини чарівний куточок у межах сусідніх трьох сіл – Богданівки, Кононівки та Ковалівки. І в першому з них весь вік прожила геніальна художниця-самоук – Катерина Білокур. Михайло Коцюбинський уславив Кононівку – присвятив її полям новелу “Intermecco"”. І в Ковалівці майже все життя вчителював М. Масло. У нього було напрочуд зірке око. Всі ми наче все те ж бачили, але, щоб отак все побачене “одягти” в слово – не вистачило снаги. У М. Масла вийшло 10 поетичних збірок. Перша називалась “Дорогою в поле”, а остання – “Вінок з колосків”. Назви ці не випадкові, бо поет жив одним життям з трудівниками ланів. Знав світ своїх односельців у його світлих і сумних вимірах. Твори поета мають своєрідну форму. Це переважно коротенькі вірші на 8-12 рядків.

Ігор Дзверін

Дзверін Ігор Олександрович народився 5 листопада 1929 р. в м. Драбові на Черкащині в сім’ї вчителів. Закінчив філологічний факультет Львівського університету (1955р). Директор інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР, головний редактор журналу "радянське літературознавство". Доктор філологічних наук, професор, академік АН УРСР, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, "Знак Пошани" та медалями. Автор праці "Остап Вишня" (1957), лауреат премії в галузі літературно-художньої критики.

Петро Гуріненко "Ігореві Дзеверіну–50".("літературна Україна" 6 листопада 1979 р.). Ігор Дзверін належить до того покоління, коли війна наклала суворий відбиток на його юність. Свої перші кроки в науці зробив під пильним батьківським наглядом і добрим оком М. Рильського, М. Гудзія. Роки праці поруч з ним сприяли ставленню працьовитого критика.

Любов до людей, до літератури, до наукового пошуку – визначальна риса його характеру як людини, так і вченого. Ігор Олександрович ніколи не залишався в рамках чистої науки. Згадаймо його цікаві, гострі, наснажені думками і почуттями статті у періодичній пресі, його виступи у літературних зібраннях і форумах, які пройняті щирим уболіванням за долю, розвиток, дальше піднесення