Ігор Дзверін - великий життєлюб і оптиміст. Кожну доручену справу доводив до кінця, працює весело і цілеспрямовано з великою серйозністю і наполегливістю з повною віддачею всіх душевних і фізичних сил, чого вимагає і від своїх підлеглих.

Вадим Пепа

"Нові члени спілки письменників" (літературна Україна 1988 р. 2 липня)

Пепа Вадим Іванович народився 9 січня 1936 року в с. Драбів на Черкащині. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Працював кореспондентом редакції газети "Літературна Україна", завідуючим відділом художньої літератури газети "Друг читача". Нині – на творчій роботі.

Поет, прозаїк. Пише українською мовою. Автор книжок для дітей "Найкращий трамвай" ("Веселка", 1979), "Прилетів лелека з вирію" ("Веселка", 1986 ), художньо документальної повісті "Не підведи, брате" ( "Веселка", 1981), поетичної книжки за народними мотивами "Скажи мені, соколе", сценарії художньо-документальних фільмів "Петро Панч" (Укркінохроніка) та "Андрій Головко".

Пилип Шутір.

Старше покоління великохуторян пам’ятає, як у довоєнних газетах та журналах друкувалися вірші їх односельця Пилипа Шутіра. Одні раділи, інші дивувалися, що так просто й красиво він може писати.

Батьки Пилипові з діда-прадіда хлібороби та й дітей мали восьмеро. За свідченням старшої сестри Горпини Пилип народився в 1913 році. Ще до школи самотужки навчився читати і писати, тому його відразу прийняли до другого класу великохутірської семирічки, після закінчення якої він навчався у Золотоніському педтехнікумі. Деякий час вчителював у рідній школі, але література все більше захоплювала юнака і він їде до Харкова вчитися на журналіста. У 30-і роки працює журналістом в Дніпропетровську та Запоріжжі, а у 1939 році в редколегії "Комсомолець України" м. Київ. Тут багато пише й друкує своїх творів. З перших днів війни він на фронті як письменник-воїн, як журналіст. Він загинув у вирі жорстокої війни. Довго шукали сліди його рідні. Не значився він й у списках великохуторян, що загинули на війні.

Лише недавно стало відомо, П.А.Шутір прийнятий членом спілки письменників посмертно. Ще одне славне ім’я на літературній карті Драбівщини засяяло доброю славою. Великохуторяни гордяться своїм земляком, письменником-воїном.

Члени спілки письменників прийняті посмертно . ("Літературна Україна", 1985р. 11 липня).

Шутір Пилип Антонович народився 1913 р . в селі Великий Хутір Драбівського району на Черкащині в родині хлібороба. Після закінчення семирічки й Золотоніського педтехнікуму вчителював. Навчався в Харківському технікумі журналістики. З 1936 року працював в редакціях обласних газет "Молодий більшовик" (Вінниця), "Більшовицька зміна" (Дніпропетровськ), "Червоне Запоріжжя" (Запоріжжя), "Комсомолець України" (Київ). Член ВЛКСМ, учасник великої оборони Києва. Помер у 1944 році в середній Азії. Вірші П. Шутіра надруковано в збірці "В єдинім строю" "Радянський письменник" 1985р.

Гулак Микола Іванович.

Народився 25 травня 1822 р. Золотоношівський повіт Полтавської губернії ( тепер с. Олімпіадівка Драбівського району, Черкаської області), в сім’ї небагатого дворянина. Закінчив юридичний факультет , здобувши ступінь кандидата правознавства. В 1845-1847 роках працював при канцеляріях київського, подільського, волинського генерал-губернаторів і в тимчасовій комісії для розгляду давніх актів.

В 1845 – разом з М.І.Костомаровим та В.М. Білозерським заснував Кирило-Мефодіївське товариство, в якому очолював революційно-демократичне брелоку проектах майбутнього державного устрою виходив з ідеї ліквідації самодержавства, кріпосного права, утворення федеративної республіки слов’ян. У 1947 році був арештований і ув’язнений на три роки в Шліссельбурзькій фортеці. В 1850-59 рр. відбував заслання в Пермі. Потім викладав математику, фізику, латинську та грецьку мови в Одеському ліцеї, в гімназіях Ставрополя та Тифлінській гімназії. У Тифлісі розгортається його просвітницька діяльність. Він читає публічні лекції з різних галузей науки, друкує статті з питань історії, філософії, астрономії. Активно пропагує грузинську та азербайджанську поезії.

Праці: Про грузинську поему “Барсова шкура Руставелі”, (1884), де доводить оригінальність та національну самобутність “Витязя в тигровій шкурі”. Про видатного перського поета Нізамі та його поему “Похід русів проти Берда” (1889), про нанайську поему “Пісня про Адигея” (1885) та ін. Перекладав із старогрецької, грузинської, азербайджанської мов. Російською мовою переклав романтичну поему М.Фізум “Лейлі і Меджнум”, працював над перекладом поеми Нізамі Гонджеві .

Життю і творчості Гулака присвячений роман “четвертий вимір” Р. Іващука (1984р)

Список використаної літератури:

1. Збірка “Калинове гроно” Драбівське державне видавничо-поліграфічне підприємство 1999 р.

2. Письменники Радянської України 1917–1987рр. Бібліографічний довідник.

3. Історія Академії наук Української ССР. К.Наукова думка 1979р.

4. Гуріненко П. Ігореві Дзеворіну – 50 літ. Україна 1979р. 6 листопада.

5. С.Носань – Ритм землі і душі (Про поетичну творчість М Масла. “Черкаська правда” 1982р 22 серпня

6. Нові члени спілки письменників “Літературна Україна” 1988, 2 червня