Наші славні земляки.

Григорій Косяченко

“Я не кину співати про степ...” Григорій Панфилович Косяченко (1903-1935)талановитий український радянський поет, поет широкий і відкритий. Його батьки Черняхівські селяни-трударі. Мати дала йому талант не буденний, революція відкрила можливість учитися, працювати. Близько восьми років тривала літературна творчість. За цей час у світ вийшло 8 поетичних збірок. “Віхоли”, “Залізна кров” (1927р.), “Схід сонця” (1928), “Шторм” (1929), “Полустанок” (1930), “Вибрані поезії книга І”, “Дорога” (1931), “Борня і дні” (1932).

Косяченко любив рідну землю, тужив за селом. “Я не кину співати про степ...” – писав він, і створив багато зворушених віршів.

А за селом стоїть смуглява тиша,

До серця приколола сірий біль.

І по борознах кров’ю вже не пише

Лунав спів оскаженілий біль.

Не так давно тут ранили гармати,

і крицею точився кулемет,

А вороги далеким шляхом – в коло...

І тільки з рани просюрчала кров.

Упав до ніг знесилений вже голос..,

Ах! про минуле згадую я знов !..

І освітив криваві пальці місяць...

– О, скільки вже було тут боїв?

Чи скоро землю з кров’я перемішать,

І над болотом звисне не туман, а гнів?

Іван Царинний

Іван Михайлович Царинний родом із Яготина. Тут він з’явився на світ у 1952 році, тут минуло його дитинство, тут закінчив середню школу, пізнав працьовитих людей і сам вперше відчув на смак, яка вона, праця. Трудовий стаж розпочав робітником у радгоспі, електрозварником. Враження від цієї напруженої землі живуть тепер в його віршах. Почав писати дуже рано, лише у 25 років з’явилося кілька доробок у періодиці, якими привернув увагу.

Улюблений образ молодого поета – світло. Воно йому тремтить, переливається, бринить і щемить, дише, сміється, біжить...

Від природи наділений даром проникнення в поетичну суть речей, даром олюднення й метафори. Поезія Івана Царинного наближається до фольклорної не лише у посліду ванні певних засобів, вироблених народнопісенною традицією – молодий поет близький до народної творчості.

Кращі вірші І. Царинного: “Троїсті музики”, “Сон”, “Синє полум’я”, “Батькове поле”, “Рибалка”, “Сім днів літа”, “Смерть пасічника”, “Вулиця” ота поєднана із залюбленістю в людей благословенна дитинність.

У Яготинській районній бібліотеці є дві поетичні збірки І Царинного “Гілка блискавки” видана у 1978 році у видавництві “Молодь” та “Довіра лісова” (1990), Радянський письменник.

Анатолій Прохоренко

Анатолій Григорович Прохоренко народився і виріс в селі Богданівці на Яготинщині, яке дало світу Катерину Білокур. Закінчив Київський інститут народного господарства, працював на цілині, служив у армії, навчався в аспірантурі, докторантурі. Зараз викладає у Київському Міжнародному університеті цивільної авіації.

Перша поетична публікація побачила світ в районній газеті ще тоді, коли майбутній поет навчався в школі.

У творчості А.Г.Прохоренко – поет різноплановий. В його палітрі зустрічаються і тонкі ліричні твори, і м’який гумор, і м’яка сатира.

Євген Степанович Товстуха.

7жовтня І934 року в с Макіївка що на Чернігівщині народився Євген Степанович Товстуха. У 60-х роках закінчив Київський медінститут із тих часів веде початок його захоплення літературою. Ним напи-сано декілька строго документальних, біографічних повістей ( про Миколу Лисенка, Кирила Стеценка), створюючи які, він виконав величезну пошукову роботу, Також книжку гумористичної прози " Як пізнати дружи-ну". Сам музикант, фольклорист, знатний маляр. Як поборник рідної мови і травознай чверть віку був гнаний і переслідуваний.

Своїми різнобічними талантами і заняттями він мовби продовжує традиції вітчизняної медицини і науки. Євген Степанович Товстуха написав II ґрун-товних дуже корисних для медичної науки і лікарів-практиків моног афій. Адже праці "фітотерапія", яка витримала 3 видання, "фітотерапевтичні заходи проти радіації", "Як зупинити смерть", "Раджу ліки переві-рені тисячоліттям", " Українська народна медицина", " Кришталева чара", "Лікувальна магія українців" -це не лише теоретика - практичні надбання українсь-кої народної медицини, але й одухотворений шлях нашого поступу І розуміння психології українців. Його цілющі настої, відвари, сиропи й мазі поверну-ли радість життя десяткам, сотням тисяч людей.

Але Євген Степанович пішов далі і 3робив те що могла заповісти тільки народна пам'ять - він повер-нув гідність і визнання українській народній меди-цині. Завдяки його подвижницькій праці. Його наполег-ливості, як наукового і практичного Фітотерапевта вона входить сьогодні у коло таких знаних народних меди-цин, як древня тибетська, Індійська, єгипетська.

Уславлений лікар.. народний академік, вчений фольклорист. Вірний внук Данбога... Вельми красива людина... коротше кажучи: Євген Товстуха

Але захопленням немає меж. Е ще вірші. Вони з’явились не раптово, вони прийшли у час людського хвилювання і натхнення "це нагорода за каторжну пра-цю" , - так писав про натхнення наш великий художник-земляк Ілля Репін

Наша нація тяжко хвора, і хвороба ця важка і затяжна - втрата пам'яті. Забуття материнської мови . Глухота і сліпота... Тож потрібні такі лікарі, які б одночасно лікували тіло й душу Особливо - душу нації. Щоб лікували та рятували її чудодійними тра-вами, чистою росою і водою, щирим сонцем та найрідкіснимй словом. Це домінанта творчості Товстухи. У 1997 році у видавництві газети "Вечірній Київ" вийшла його перша збірка віршів "Краплина вічності", "потім була "Зона" І це не все ..

Євген Товстуха - лікар, художник, Фольклорист. учений в галузі фітотерапії і оригінальний дослідник праоснов народної медицини, академік Української між-народної академії оригінальних ідей.

Іван Кирій

( 1924 - 1998 )

Народився 12 червня 1924 року в с.Пасківщина Згурівського району, Вже в І2-ть , років став юнкором республіканської газети "На зміну", а коли йому минуло 15 років, усе село здивувалось. Іванко Кирій напи-сав оповідання " В степу" і