Сатиричний струмінь, що знову з`явився в творчості поета, був спрямований проти імперіалістів, колонізаторів, облудної породи досвідченних паліїв війн. Тут перед усім треба назвати “Шкіц до портрета” і ”Мандрівного джентельмена”. Це поезії політичного звинувачення, випробуваного засобу здирання лицемірних масок дипломатичної брехні, вбивчого сарказму.

Читаючи ці вірші, не важко визначити школу антиімперіалістичної сатири Володимира Маяковського, Василя Блакитного, Дем`яна Бєдного, хоча мисль поета і на цьому, в деякій мірі новому для неї полі зберігає властиві їй індівідуальні риси. Зокрема - схильність до особливої пластики і широкого історичного масштабу, “нестримного і рішучого часу”, в який вводиться сатиричний образ:

Він все зробив, що міг, - гарчав, страхав, порочив,

Торкав і гриз, улещував і вив.

І вабив лагідно, і яросно пророчив,

І щелепи звихнув, і руки скров`янив.

Ніщо не поиогло: ні сотні змов і зрад,

Ні хитрість шпигунів, ні ватіканська меса.

Не крутяться назад історії колеса,

Хочь лізь під них, не крутяться назад.

Елементи сатири ми знаходимо і в “Зустрічі в Шеффелді”, і в “У Стратфорді на Ейвоні”, і у важкодумних міркуваннях довготелесого Бена (“Біг-Бен”) про уявну незалежність колись могутньої “владарки морів”:

Я, - мирить Бен, - стою здаля

Від їхніх дивних справ,

Та тронне слово короля,

Здається янкі склав.

Він, певне, зменшить штат палат, -

Занадто пишний штат:

Обійдеться без цих витрат

Сорок дев`ятий штат.

Бо скромний містер Уолл-стріт

Упевнений, мабуть,

Що як рабом не буде бритт, -

Лакеєм може буть.

І, звичайно, оживають у цьому циклі постаті та мотиви Шекспіра, Бернса і, по-своєму, - Кіплінга. Якщо в “Мандрівному джентльмені” радянський поет таврує ганьбою одного з тих “бравих хлопців”, яких колись намагався звеличити автор “Маршу шпигунів”, то в “Солдатській баладі” кіплінгівський образ Томмі Аткінса використано вже з іншою метою - і використано майстерно. Газетні повідомлення тих часів говорили про випадки “свавільного” захоплення пустуючих домів у Лондоні демобілізованими солдатами, про житло для яких зовсім не турбувався лейбористський уряд. І ось, зовсім “під Кіплинга”, переповідає Бажан новітню бувальщину про “славного рядового армії короля”, сумний кінець якої так наочно підтверджує уславлене лицемірство англійських правлячих класів:

Суддя свій парик поправив

і нудно почав читать

Прекрасний закон британський

у шкірою вкритім томі.

Має бездомний Томмі,

Мають і друзі Томмі

Тихе житло державне, ярдів приблизно п`ять.

Картини сучасного англійського життя, створені радянським поетом, повині були зруйнувати опортуністичну легенду про мирне переростання капіталізму в соціалізм і розкрити реальні протиріччя буржуазної дійсності. Лондонська бувальщина про Томмі Аткінса, ошуканого лейбориським урядом солдата імперії, або споглядання сумної щоденної процессії клерків, цих “маленьких людських існувань”, в класичних алеях Гайд-парку, ведуть до основної ідеї циклу: не все так гарно в капіталістичній Англії, задатки прогресу в рідній країні подавали надію на те, що час сьогодні не з капітализмом, а з молодою соціалістичною державою.

Той же пильний, вдумливий погляд, та ж чітка позиція, але інший колорит, інший тон, інша міра внутрішньої широчіні - в написаних через чотирнадцять років “Італійських зустрічах”. Минув, не марно для поета, для всієї нашої літератури і для самої історії, чималий час та й сфера людського спілкування поета в Італії була іншою - тут був передусім народ, друзі, спільні ідеї.

Не міг не розповісти Бажан і про ту “невситиму радість видіння і пізнавання”, якою так щедро обдарували його зустрічі з геніальним мистецтвом італійського Відродження. Давня схильність поета до образної “філософії мистецтва” як частини цілої філософії життя, філософії гуманізму породила такі прекрасні твори, як триптих “Перед Мікеланджело”, “Зустріяі”, “Ірис Флоренції”.

У творчості великих майстрів минулого Бажан побачив і палко ствердив не тільки те, що дороге нам у мистецтві - силу правди й гуманістичної ідеї, радість проникнення в тайни буття, велич перемоги розумного духу над хаосом, але й те, що дорого нам і у самій людині, в сенсі її існування на землі.

Кращі історичні поезії Миколи Бажана показують: він завжди звертається до минулого, шукаючи відповідей, потрібних людям середини ХХ сторіччя. Досвід історії і досвід сучасності дедалі тісніше взаємодіють і об`єднуються в творчості Бажана - поета, який роками і десятиліттями виробляв у собі “стереоскопічне”, так би мовити, бачення життєвих явищ у їхній прямій і зворотній часовій перспективі: теперішнє - минуле - майбутнє.

Об`єкти зображення в його циклах можуть належати до різних епох, можуть бути локалізовані і в якійсь одній з них, але історизм як внутрішній зв`язок часів тут завжди більш чи меньш наочно входить у саму концепцію твору.

На початку 50-х років було написано цикл “Біля Спаської вежі”, тема якого - віковічне братерське єднання і дружба народів Росії та України - розгорнута в серії віршованих новел. Живою ідейною актуальністю сповнені для автора сюжети минулого й сучасного, про які він розповідав, - ніч перед боєм на полі Куликовім, пригоди гінця Хмельницького, відрядженого до Москви, зустріч Шевченка з непримиренним бунтарем - московським “работным человеком”, перший день Москви - столиці Радянської країни, парад Перемоги тощо. Критика оцінила цікаву, по-бажанівському винахідливу реалізацію задуму в таких віршах, як “Гонець”, “Зустріч біля брами”, “ На полі Куликовому”.

Збірка “Біля Спаської вежі” створювалася в час, коли культ особи Сталіна, досягнувши свого апогею, почав особливо згубно впливати на стан літератури.

Що ближче просувався поет від Кулікової битви або від Переяславської ради до нашої доби,