Василь Стус в контексті європейської літератури // Матеріали ІІ Всеукраїнської наукової конференції, присвячено вшануванню пам'яті письменника, літературознавця, мислителя і громадянина.

Образ бога в творчості Івана Величковського і Василя Стуса

Українська література як неодмінна складова загальносвітового словесного мистецького процесу на різних етапах свого функціонування засвідчує непідробний письменницький інтерес до Святого Письма. Інтерпретація Біблії як "важливого елементу у національній культурі й самосвідомості" [3; с.65] з появи оригінальної творчої спадщини Київської Русі глибоко актуальна й до сьогодні. Проте використання біблійних сюжетів і образів за барокової доби виявляється нам найбільш продуктивним і настільки вартісним, наскільки малодослідженим, зрештою це стосується й літератури 60-х років з притаманним їй відродженням християнських мотивів після майже сорокарічної перерви. Оцінити характер творення образу Бога яскравими представниками своєї доби, видатними поетами й літературознавцями, безвинно забутими - Іваном Величковським і Василем Стусом - завдання нашої розвідки.

Активне функціонування третього, за теорією Л.Ушкалова, в метафізиці українського літературного бароко - образу Святого Письма як особливої онтологічної сфери [17; с.54] на різних рівнях - починаючи з вербального й закінчуючи сюжетним - не тільки збагачує показово барокову спадщину Івана Величковського, а й відсилає її у "сферу сакрального" [13; с.199].

Образ Творця неба і землі в уявленні старожитнього письменника, як і за Книгою Книг, триєдиний: "тройца єдинаго" [4; с.60] автор рукописних збірок "Зегар з полузегарком" і "Млеко..." - чи то Отця, чи то Сина іменує Богом і наділяє їх вищими духовними властивостями, такими як: незалежність, усеприсутність, усебачення, необділеність владою над людством. "Всемогущаго бога" [4; с.71] Іваном Величковським зображено самобутнім і самодостатнім, категоричним у виборі. "Пречистая Панна" [4; с.75] Діва Марія, "первая по бозЂ" [4; с.85] ("От[ец дщ]ер избра красну" [4; с.75]), а також її мати, "избранна [...Анна]" [4; с.75], - об'єкти вибору Промислителя за їхню святість.

За твердим переконанням поета, Бог мудрий, обсяг знань його невичерпний: "єдин всего знати не может, кромЂ всемогущаго..." [4; с.71]. На цьому наголошує і Мати Ісуса в молитві: "Боже, ты вЂси єдине, аз чиста єдина, дЂва ношу сына" [4; с.76].

Доказом вищості Вседержителя, з погляду майстра курйозної поезії, є незбагненність його вчинків навіть мудрим: "Не мощно знати.., како могох господа зачати" [4; с.76]. Вслід за пророком Мойсеєм, Іван Величковський відстоює найважливіший дар Святого Духа - Любов, що "є суттю Божої природи" [5; с.595] і основою християнського віровчення. У "Зегарі..." бароковим письменником уславлюється любов Творця не тільки до Богородиці, а й до небагатьох вірних Йому жителів Содома і Гомори, заради яких, навіть двадцятьох "добрых, и злых не губит "[4; с.61]. Опікування праведників після Страшного Суда в Раю - безперечне свідчення Божої любові:

Много плода бог слово [в рай пр] иносит,

Вся тЂм быша, вся даєт, че[сомо] кто просит [4; с.75].

Зображуючи Сущого суворим месником єретикам ("Иж АРІАМ отмститель бог єст" [4; с.82]), бароковий майстер слова таким чином відверто заявляє про власну непохитність у вірі основному догмату офіційної християнської церкви про єдиносутність Бога-Отця і Бога-Сина [8; с.561]. І.Величковському зрозумілий і гнів Ісуса до посоромлених грішників: "А ІМ ЯР, іже злая дЂют, пойдут в студе" [4; с.81].

Копітка робота піїта над створенням образа Христа часом призводить до перевантаженості художнього тексту фактами з його життя і діяльності, як-то: Божа обраність з 14 тисяч немовлят; обрізання як символ заповіту між Богом й Авраамом [10; с.368]; чудеса (нагадування п'ятьма хлібами народу, уздоровлення Лазаря і зцілення десяти прокажених), розп'яття, смерть як спокута гріхів людства, воскресіння, зустріч з дванадцятьма учнями в Галілеї на горі та ін. Але саме за ерудованістю проглядається непоборне бажання І.Величковського розкрити якомога глибше феномен Заступника. Письменникові важлива не тільки любов Ісуса до Матері ("сын матер возлюби благу" [3; с.75]), визнання її авторитетності, а й духовна близькість, свята спорідненість Великого Первосвященика з Богородицею ("й там Ісус і мати" [3; с.73]), "младенчествовати изволившаго и от сосец девических ссати МЛЕКО не возгнувшавшагося" [3; с.70]. Вдало задіяний образ Млека у другій рукописній збірці символізує начатки християнського вчення [10; с.309]. Для порівняння - вислови святого апостола Павла до коринтян: "Я вас годував молоком, а не твердою їжею, бо ви не могли її їсти..." (1 Кор. 3,2) та євреїв: "Ви бо за віком повинні б бути вчителями, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова. І ви стали такими, яким потрібне млеко, а не страва тверда" (Євр.5,12). В уяві ліричного героя Агнець Божий безкінечно добрий і милосердний, його шлях сповнений "щедротами, матере Молбами"[4; с.76]. "Глава церквЂ"[4; с.79] славить людську щиру ласку до Себе: "[над] двадесят и вящще сын блажит (тобто, вихваляє [12; с.110].-Б.Ж.) д†цяти", два гроші, віддані вдовою. "Плод пречистыя матере" [4; с.72] уособлює велич Божої мудрості, перед якою "...двадесят чтыри стар[и честь воздают выну" [4; с.61], а в подобі птаха Фенікса ("Умне Фенікс Христе"[4; с.76])- вічної. Глибока віра в Ісуса, "слава бога славы" [4; с.71] - джерело авторського натхнення і основна умова складання "штучок".

Особливої ваги поетом надано топосу сліз Христових, їхня волога - реакція не тільки на чужі страждання, а й акт вгамування "гріховного палу" [4; с.51] мук "спраглої душі" [4; с.51], зцілення людських немочів [4; с.50] і воскресіння праведників. Неодноразово наголошується на "многосильності" [4; с.48] кожної їхньої краплини,