Однаково: філософом

Чи й до отари пастирем.

Однаковісінько. Пусте [14; с.36].

Страждання і смерть на хресті заради спасіння людства, цього "білого божевілля" [14; с.55], видається задорогим, але інший шлях ліричним героєм не обирається. Звертаючись до своєї долі, долі цілого покоління, Василь неодноразово підкреслює свідомість вибору:

Зрадлива, зраджена Вітчизна в серці дзвонить

і там росте, наш пригнітивши дух.

Ви, нею марячи, зазнайте скрух і скрух -

і най вас Бог, і най вас Бог боронить.

Розкошлані на всіх вітрах вагань,

як смолоскипи молодого болю,

в неволі здобули для себе волю,

ногою заступивши смертну грань.

Щедрує вам безсмертя щедрий вечір

в новій Вітчизні - по громадді спроб.

Отож не ремствуйте, що вам на лоб

поклав Господь свій світлий перст нищівний [14; с.261-262].

Сприймаючи Бога як "категоричний імператив" [9; с.29], владний керувати не тільки вчинками, а й долею ліричного героя, В.Стус пориває із каноном зображення Творця, запропонованим авторами Біблії і ревно плеканим І.Величковським. Шістдесятник заперечує такі властивості Усевишнього, як вічність, незмінність і абсолютна досконалість. Йому не імпонує безмежно довершена істота, що реально існує поза часом, як у барокового майстра, а реально існуюча - тут і зараз, дієва, готова до ролі благодійника, судді, месника, а іноді й непрямого винуватця гріхів людства. В.Стус розуміє Бога як філософсько-етичну категорію, а Його смерть символізує заміну сенсу життя, нігілізм, якому "поет... намагається надати якихось зорових, окреслених, ворожих форм" [2; с.44]. Так у поезіях шістдесятника постає Його дублер:

В краю потворнім с потворний бог... [14; с.196].

Та все ж, не приховуючи своєї огиди і співчуття до Нього, поет продовжує вірити у народ, щасливе майбутнє держави і свою високу місію. Іван Величковський, представник культурної доби бароко, "истиный сын Малоросійскои отчизны нашеи" [4; с.71], словами Василя Стуса, - теж: "Жити - це тільки вірити", вірити в Бога і Україну, що творять, за справедливим твердженням Віри Сулими, "двоєдине ціле, то його головне "Sacrum" [16; с.356].

Література

1. Біблія.

2. Бедрик Ю.І. Василь Стус: Проблема сприймання. - К.: ПБП "Фотовідеосервіс", 1993,-80с.

3. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії кінця XIX- початку XX століть // УМЛШ. - 1991. -№10.-С.64-71.

4. Величковський І. Твори. - К.: Наук, думка, 1972. -191с.

5. Геллей Г. Біблійний довідник: Короткий біблійний коментар. - Т.: Всесвітня християнська місія, 1985. - 856 с.

6. Иллюстрированная полная популярная библейская энциклопедия / Трудъ и изданіе архимандрита Никифора. Л.: Изд-во Свято-Троице-Сергиевой Лавры, Московская патриархия, КФ "Человек", 1990. - 902 с.

7. Ільницький М. Палімпсести Василя Стуса // Вітчизна- 1990. - №3. - С. 14-16.

8. Кониський Г. Філософські твори: У 2 Т. / АН УРСР. - Ін-т філософії, Ін-т сусп. наук. - К.: Наук, думка, 1990. - Т. 1. - 496 с.

9. Коцюбинська М. "На цвинтарі розстріляних ілюзій..." // Слово і час. - 1990. - №6. -С.21-32.

10. Полный церковно-славянский словарь/ Сост. Г.Дьяченко - М.: "Отчий дом", 2000. - 1120с.

11. Рубчак Б. Перемога над прірвою. Про поезію Василя Стуса. - В кн.: Стус Василь 15 житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників / За ред. О. Зінкевича і М.Француженка. - Б.-Т.: "Смолоскип", 1987. - 463с. - С.315-367.

12. Словник української мови ХУІ - першої половини ХУІІ ст. / За ред. Д.Гринчишина. - Л.: НАН України, 1994. -151с.

13. Софронова Л. О. Український театр Бароко та християнські культурні традиції. -В кн.: Українське літературне бароко: 36. наук, праць. - К.: Наук, думка, 1987. - С.198-203.

14. Стус В.С. І край мене почує: Поезії / Упор. А.І.Лазоренко. - Д.: Донбас, 1992. - 295с.

15. Стус Д.В. Життя і творчість Василя Стуса. - К.: ПБП "Фотовідеосервіс", 1992. - 86с.

16. Сулима В. Біблія і українська література: Навч. посібник. - К.: Освіта, 1998. - 400с.

17. Ушкалов Л. Метафізика образу в літературі українського Барокко// 36. Харк. історико-філол.. тов-ва, - ТОМ 2. - X.: Око, 1994. - С.53-59,