Поетика творів В.Стуса: штрихи до теми

Література - чутливий барометр, що реагує на зміни у суспільно-політичному середовищі, фіксуючи спади і підняття. Українське письменство другої половини XX століття ознаменувалося приходом нових митців, які у модерністичній інтерпретації зображували дійсність. Шістдесятництво оголосило боротьбу з конформізмом, девальвацією моральних цінностей, це було протистояння неосталінізмові і виродженню державності.

В.Стус - представник пізнього шістдесятництва, який зафіксував у доробку злам однієї культурної традиції і виникнення іншої. Поета захопила філософія епохи, суть якої у кризі віри, відсутності гідного ідеала. Митця не приваблювала патетика трибунного патріотизму, основою творчості було бурхливе протистояння у моменти дошукування істини, неприйняття, опору заангажованим штампам буденності. В.Стус - письменник, що свідомо обрав шлях на Голгофу, він не ішов супроти совісті і переконань. Поет зберіг свій стиль до кінця. Це було основою трагедії. Він ніс даровану йому іскру Божу з гідністю і лицарською одвагою. На такій дорозі поети гинуть... У поезії В.Стуса панує глибина і виваженість думки, оригінальна кристалізація образу сприяє зближенню діалога письменника з читачем [9, 210].

В.Стус чи не найповніше з-поміж інших представників його доби розвинув пошук нових відтінків, слів емоційно-психологічного змісту, знаків-символів. Поетика підсилює зміст, зосереджує увагу на загостреному сприйнятті явищ, процесів, щоденних реалій, заглиблює у світ ілюзорний, який рухає філософські світовідчуття письменника. Образний світ поезій має на меті передати два прагнення: "лишитися собою і поглянути на себе збоку. Побачити себе - це значить відчути слабкі сторони, тріщини і, внаслідок цього, вилікувати зболені рани у свідомості, удосконалення" [6, 28]. Ліричний герой В.Стуса - людина вільна, яка збудувала бастіон свідомості ще в юнацькі роки і зараз відкрита для життя, нового пізнання. Засоби образності допомагають зрозуміти внутрішню боротьбу, стан митця і ліричного героя, виявити впливи середовища. Своєрідністю поетики можна вважати оригінальні назви збірок, що акумулюють екзистенціалістське прагнення висвітлити проблеми, роздуми над реаліями. "Зимові дерева", "Веселий цвинтар", "Палімпсести" - усі назви сповнені символізму. "Зимові дерева" - ознака замороженості, самотності, заціпеніння (це загальний стан суспільства, що не користується жодною альтернативою пробудження і повноцінного розвитку).

"Палімпсести", - назва, від якої віє таємничістю, бо вказівка на пергамент, у якому замість первинного тексту нанесено новий, вимагає перегляду стереотипного ставлення до історії, реформування свідомості нації.

"Веселий цвинтар" - оксюморон, що вражає несумісністю, але наводить на роздуми про кладовище душ, ідей, які щойно народилися, але їх уже слід поховати через вплив соціального пресу тоталітаризму [6, 25].

У поетичному спадку В.Стуса символічне навантаження мають геометричні образи-символи: квадрат, круг. Ці своєрідні кодові орієнтири на мікрокосм і макрокосм фіксують філософську спрямованість, вплив екзистенціалізму.

Мікрокосм - це обмежений квадрат, макрокосм - неосяжний круг. Мікрокосм - гнітючий простір, що вражає обмеженістю, загостреністю форм. До мікрокосму належать: вікна, поділені на шиби, ґрати, вертикальні речі - свіча, сосна, що нагадує щоглу. Мікрокосм засвідчує ту невелику, мізерну площу, яка виділяється у в'язниці, вражає сірістю і сумом.

Весь обшир мій - чотири на чотири.

Куди не глянь, то мур, куток і ріг.

Всю душу з’їв цей шлак лілово-сірий [9, 87].

Круг - образ позитивного у навколишній дійсності: сонце, небосхили, зоря мов горох, соняхи, щоки коханої [7, 18]. Ці складові присутні, починаючи від ранньої лірики і продовжують використовуватися аж до останніх поезій. Особливо виразно елементи мікрокосму спостерігаються у поезіях "Весь обшир мій чотири на чотири", "На однакові квадрати поділили світ".

На однакові квадрати

поділили білий світ.

Рівне право всім страждати

і один терпіти гніт [9, 88].

Система образів у поезіях В.Стуса позначена абстрактністю, саме під таким кутом зору слід сприймати світ ідей та речей. Квадрат і круг взаємодіють, існуючи паралельно підкреслюють свою неповторність, довершеність, взаємопротилежність.

Твори раннього періоду, зокрема збірка "Палімпсести", позначені мінорним настроєм, сумовитим відображенням нездійсненних мрій, сподівань. Провідними мотивами є зображення самоти. У В.Стуса самота посилена очужінням України. У переважанні самоти підкреслюється не лише опір силам зла, а й собі самому, це відгомін особливого індивідуалістичного світосприймання, підсиленого впливом індивідуалістичної філософії. Поет зосереджує увагу на утвердженні вічності духу, про це свідчить наполеглива праця. "В.Стус у "Палімпсестах" не лише розкриває пратексти - він показує як душа поета це робить" - зазначає М.Плющ [8, 63].

Виявити основні мотиви переживання національної свідомості, етичного максималізму допомагають численні образи, символи духу, України, калини, свічі, свічада, болю. Самотність сконденсована у поезії, проектується на зосередження у собі, а не на дріб'язкове розсіювання у оточенні. Поет зосереджує увагу на вічності духу. Образ духу - це утвердження безсмертя, що має шлях у вічність:

Ярій, душе! Ярій, а не ридай.

У білій стужі серце України.

А ти шукай червону тінь калини,

На чорних водах тінь її шукай [10, 65].

Самота, німота, віддаленість - стани, у яких опиняється людина на чужині. У поезії "Сто дзеркал спрямовано на мене" свічада виступають елементами багатовимірного простору, у якому проходить життя:

Сто дзеркал спрямовано на мене,

в самоту мою і німоту

Справді тут? Ти справді тут? Напевне,

Ти таки не тут, таки не тут [10, 68].

Німота у поетичному контексті набуває конотації мовчазного переживання, гнітючості через неможливе словесне втілення душевної кризи. Модель речетативного характеру підсилюють тавтологія і асонанси (Сто дзеркал спрямовано на мене, в самоту мою і німоту).

Символами-еталонами самоти і надії є образи свічі і свічада. Ще у письменників зарубіжної літератури свічада розглядалися як