Звернувши з траси, попрямували до могили, що вивищувалась над степом. Подолали кілометрів зо два. Спека посилювалася. Пахло чебрецем і полином, довкола буяли трави, стояла глибока тиша, яку порушував лише віддалений шум автобусів та машин. Ми звернули увагу на те, що йдемо-йдемо, а могила не наближається — все бовваніє десь у степовому мареві...Тільки надвечір дісталися вершини, зупинилися, озираючись довкола,—перед нами лежали неозорі донецькі степи, а посеред них — оази дерев, села, хутори, далека курява польових доріг..." [2].

Чи не з цієї Василевої подорожі виростає у майбутніх його творах незабутній образ донецького степу, який у північній трагічній віддаленості поета стає образом-символом не тільки рідного краю, але й усієї України?!

Доповнять факти із життєвого шляху поета свідчення книжка спогадів, упорядкованої однокурсником поета по Донецькому педагогічному інституті, відомим поетом, — Олегом Орачем "Не відлюбив свою тривогу ранню. Василь Стус поет і людина. Спогади, статті, листи, поезії”(К., 1993). Донецький період життя В.Стуса тут представлено у спогадах сестри поета Марії Стус, однокурсників поета В.Захарченка, А.Лазоренка, Олега Орача, члена донецького обласного поетичного об'єднання 60-х років Й.Курлата та ін.

Цікаві роздуми про Донбас — як землю, що породила у минулому столітті незламних і всесвітньо відомих борців за права людини, за рідне слово — подаються у брошурі сина поета "Життя і творчість Василя Стуса" (К., 1992). Молодий літературознавець розмірковує над суспільними причинами, що дали Україні славетну чергу видатних борців її волю і незалежність і створили умови для розвитку таланту Василя Стуса. Дивним тут видається те, що у другій половині XX ст. звитяжців боротьби за права рідного народу дав Україні вщент зрусифікований Донбас. Дмитро Стус пише: "Десь непоміченим і невідзначеним досі полишається той факт, що Донбас, котрий україномовний загал і сьогодні вважає теренами з вихолощеним українським духом, виявив сей дух постатями і Івана Світличного, і Івана Дзюби, і Олекси Тихого, і Василя Голобородька, і Василя Захарченка, і, врешті, Василя Стуса. Хай не всім стачило вміння тримати удар, але без вродженої аристократичності зумів вистояти у боротьбі зі всіма силами зла одразу." [З, с.36].

Після ознайомлення з цими словами , варто замислитись школярам і вчителю про причини народження саме на спролетаризованій і зрусифікованій землі названих у брошурі Д.Стуса видатних українців: як це могло трапитись, які життєві причини цього явища?

У процесі підготовки вчителя до роботи з наведеним уривком з публікації Д.Стуса необхідно зібрати дані про життєвий і творчий шлях наших видатних земляків Івана Дзюбу, Івана Світличного, Олексу Тихого, Василя Захарченка та Василя Голобородька. Своїм стоїцизмом і правдивим словом вони наближали незалежність і свободу України, збагачували і збагачують літературний процес в Україні. Для поглиблення уявлень школярів про життєвий шлях письменника було б бажаним зібрати матеріали про достатньо відомих сьогодні друзів та товаришів поета .зокрема про В. Міщенка, В.Дідківського та інших.

Цікавою пізнавальною сторінкою для донеччан (та й для усіх дослідників) може стати подорож до картин монументальної мозаїки, виконаної бригадою київських митців на чолі з відомим художником Григорієм Синицею у місті Донецьку у 1966 році [4] До бригади входили друзі Василя Стуса Віктор Зарицький і Алла Горська. Вони виконали в мозаїці оформлення середніх шкіл №5 ("Прометей" та ін.) та №47 ("Спортивні дитячі ігри"), а також живописне панно у ювелірній крамниці ("Жар птиця") у центрі Донецька. Під час виконання цих робіт на мистецькі виробничі майданчики приходив до своїх друзів Василь Стус, спілкувався з ними. Ці мозаїчні картини, за винятком школи № 47, залишаються неушкодженими і придатними для спостереження і сьогодні. На уроках літератури рідного у цьому зв'язку слід бажано було б розглянути вірші поета, присвячені Аллі Горській: "Заходить чорне сонце дня...", "Ярій, душе! Ярій, а не ридай...","Триптих для Алли Горської "("Вигнання", "Смерть", "Безсмертя").

Слід зауважити , що перше знайомство з поетом-земляком учнів відбувається у 8 класі, де вони на уроці літератури , згідно з програмою з літератури (за програмою Н.Й.Волошиної), прочитають вірші "Сто років як сконала Січ", "Весь обшир мій - чотири на чотири", "Як добре те, що смерті не боюся...", "На колимськім морозі калина...", "Терпи, терпи — терпець тебе шліфує". Учні дізнаються про безкомпромісність життєвої позиції поета, віру поета у незнищенність нації, в те, що здійсняться пророцтва великого Тараса; учні відкривають для себе образ матері поета, яку він згадує у вірші "Весь обшир мій — чотири на чотири". За вимогою програми з'ясовуються особливості поетичного слова митця - його виражальні засоби, письменницька словотворчість, роль антонімів, повторів, наказової форми дієслів тощо.

Зрозуміло, що у наступних класах вчителі поглиблять уявлення школярів про поетичний світ поета-земляка, звернуть увагу на стильову спорідненість творів В.Стуса з вершинними досягненнями світової літератури і не тільки поезії, але й прози, про що він пише у передмові до своєї збірки "Зимові дерева", виданої закордоном у 1970 році. Своїми натхненниками поет називає поетів Гете, Свідзинського, Рільке, Унгаретті, Квазімодо, і прозаїків - Толстого, Стефаника, Хемінгуея, Пруста, Камю, Фолкнера, Маркеса та ін. Разом з тим поет свідомо розумів, що у поезії необхідно "добре бутися завжди самим собою" [5, с.37]. Його стиль мислення і фарби поетичного слова були притаманними тільки йому одному.

Так, зокрема, картини та образи рідного краю - Донбасу у віршах В.Стуса позначені тільки йому притаманними якостями