Сон, робота, пиятика,

пиятика, праця, сон.

Вслід за мною - шпига пика

кряче: кара і закон!

За стодалями - Вітчизна,

перестрашене пташа.

То мій трунок і трутизна.

Нею витліла душа —

надсадилася. Несила

дочекатися кінця.

Хижа хуга світ посіла

і розбризкала сонця.

(3-1,186-187)

Поляризована основа Стусової поезії простежується в більшості поезій "Палімпсестів". Показовими у цьому плані є поезії "Через смерть вертай до існування" (3-2, 210), "Жду день при дні, та, мабуть, не діждусь" (3-1, 209), "Ще буде все - і довгі дні і ночі" (3-1, 204), "Душа переболіла - ні жалю, ні страху" (3-2, 131), "Поет - мов дзвін, акумулятор тиші" (з-2, 150), "Трагічна радість. Радість ще й трагічна" (3-2, 170), "Занурююсь у зимну чорну воду" (3-2, 172-173), "Жорстока стелиться дорога" (3-2, 175-176), "Зал ущух - прозорий і гулкий" (3-2, 182), "Четвертий рік все сниться сон" (3-2, 192-103), "Ви ходили до Петлюри за штанами" (3-2, 205), "Вітчизно вір, вітчизно сподівань" (3-2, 206), „Їй- бо, не знаю, чи люблю" (3-2,252-253) та ін.

На поляризованій основі написана поезія "Ви ходили до Петлюри за штанами", що є своєрідною антиномією до відомої поезії В.Сосюри. Діалог В.Стуса з В.Сосюрою є тією єднальною силою, що формує художню цілісність і створює атмосферу діалогу поколінь, діалогу митців, що по-своєму любили свій край і виражали цю любов з різних естетичних і громадянських позицій. По суті, поезія складається з полярних елементів, що з відстані екстраполюються на сучасність, сприймаються в тексті і поза ним, формуючи естетичне враження на основі прямих і зворотних зв'язків між ними:

Ви ходили до Петлюри за штанами,

ми ж ходили за штанами в магазин.

Ви безштаньки називалися панами,

коли край скривавлений казивсь.

Ви свою виборювали волю,

ми ж її хутенько пропили,

підневільну славословим долю —

так за шкуру сала залили.

Ви побиті за кордон тікали,

нас же везли в заполярний край.

Тільки й того: "пробі" - ви кричали,

ми ж кричали: "Сталіну, ура!"

Вроздріб, оптом - крамарі та й годі.

Скільки не торгуйся - не візьмеш,

бо в союзі братньому народів

серп і молот — не голодна смерть,

а довілля, а дозвілля. Знай же —

Україна зводить комунізм.

Все не наше - це моє і наше,

лиш - на бога! - щоб ніяких схизм.

Як годують - не перебаранчуй,

як катують - криком не кричи,

як стріляють - все одно пораджу:

мазке, промине - і промовчи.

Партія - вона за маму рідну,

а за батька - мудрий наш генсек,

навіть криком, навіть кров'ю, навіть ридма

ні до яких не лучися сект.

Партія покаже, що й до чого,

Партія - це совість, розум наш.

Наша честь. Отож. І - слава богу -

вік харчуйся з цього казана.

(3-2, 205-206)

Асоціативний рух, що "стрибає" по полярних полюсах цієї поезії, можна сфокусувати на семантичну антоніміку тексту і підтексту: Стус - Сосюра, Петлюра - магазин, "пани" - пролетаріат, закордон - заполярний край, "пробі" - "Сталіну ура!", "це моє і наше", "годують, катують, стріляють" - промовчи і т. ін. Від саркастичного діалогу одиниць поет переходить до саркастичного узагальнюючого гасла: "Партія покаже що й до чого". Антиномія завершується безнадією: "вік харчуйся з цього казана".

Стусівська антиномія, що проймає сюжетність більшості табірних творів, виражається в різній протилежності зіставлюваних образів, у мовно-стилістичній фактурі. Переважає антиномія на рівні змістових елементів, адже йдеться про конфлікт ліричного героя й суспільства. Чітко визначена тенденційність бінарних опозицій: все, що йде від світогляду ліричного героя-автора, має узагальнене однолінійне позитивне зображення, а що суперечить авторській життєвій позиції, що є ворожим авторові - наскрізь негативне. І жодних проміжних моментів, жодних сумнівів, варіантів.

Крайнє полярне групування образів та ідей Стусових поезій демонструє чіткість, однозначність ідейно-естетично-моральних позицій поета. Майже у кожному творі Бог і Сатана (Люципер), воля - неволя, рідний край - поліцейська держава, Україна - Колима, правда - брехня, родина поета - "шанталаві землячки", кати, людожери, страстотерпці за долю України - її вороги, білий світ - камера "чотири на чотири", незламність духу - капітулянство і конформізм і т. ін.

Часом В.Стус звертається до фольклорних антиномій, трансформуючи по-своєму полярну парність традиційних нарднопоетичних образів і поетичних структур:

Два вогні горять,

з вітром гомонять,

а в високім небі

два сонця стоять.

А що перше - день,

а що друге - ніч,

а між ними синім цвітом

вже зацвів тирлич.

Уперед піду –

вогню не мину,

а назад піду –

загину.

Два вогні горять,

з вітром гомонять,

а в високім небі

два сонця стоять.

(3-2, 8)

Народнопоетичні антиномії Бог - Люципер, "царство сатани" "синій безкрай України", життя - смерть, жива і мертва вода, радість - горе, воля - неволя, гуси - ворони, море - багно, зорі - калюжа, чистота - бруд та ін. є наскрізними в поетичному словнику В.Стуса.

Проілюструємо кілька характерних антиномій із цього ряду: "Життя — повище зір, життя - понижче пекла" (3-2, 57), "В країні мертвих є той суходіл, з якого б'є жива вода. По неї летить з України вороння, але не повертається додому" (3-2, 66), "Жертовна молитва, жертовна клятьба, жертовна любов і прокльони - довіку не буде із мене раба, душа поневажить полони" (3-2,74), "Скипілись разом падь і висота. Тут паверх, паниз, пажиття і паскін, переступай лискуче лезо лиже" (3-1, 167), "Одна гора - зима, а друга - літо, а я стою, осінь - посеред" (3-1, 132), "Значи справжні межі між смертю і життям, між днем і ніччю, між правдою і брехнею" (2, 112), "Трагічна - радість. Радість - ще й трагічна" (3-2, 170), "Жорстока стелиться дорога, нема ні чорта ані бога" (3-2, 175),