В подальших розмірковуваннях ліричного героя з'являються трагічні ноти. Втрата духовного стрижня призводить до національного нігілізму: "Вже навіть немовлятко // й те обіцяє стати нашим катом // і порубати віковий поріг, // дідівським вимшілий патріотизмом..." Хто ж сприймає патріотизм як мох, органічну частину "протрухлості"? Частково це сприйняття ката, що виросте з того немовлятка, а частково - ліричного героя поезії: гіркий сарказм породжений усвідомленням того, що нічого більш життєздатного запропонувати світові. На нашому "порозі" чути тільки "човгання чобіт". Чоботи у Стуса - художньо найвагоміша деталь уніформи охоронців існуючого ладу, наприклад, у поезії "Балухаті мистецтвознавці" (5; 97-98). Мотив небезпечної ізольованості України від решти світу підсилюється порівнянням: світ "справіку заборонений, як схизма". Виникають асоціації з історичним минулим, хоч би з 1720 роком, коли Петро І заборонив книгодрукування в Україні, дозволивши лише копіювання російської релігійної літератури.

"Ми", як і в поезії "Отак і вікувати..." - національне свідомі українці, але перспектива парадоксально відмінна: якщо там вони були Господом покликані, то тут - "Господом забуті"; там - обранці, а тут - відкинуті. Герой страждає від нерішучості, нездатності сучасників діяти: "Ця твердь земна трухлявіє щодня, // а ми все визначаємось. До суті // доходимо". І найгіркіший докір з усіх можливих: "Вітчизни просимо, як подання".

В розглянутих віршах тональність відрізняється колосально: "Отак і вікувати..." - інтонація героїчна, у "Порідшала земна тужава твердь..."- саркастична. Емоційні думки, втілені в цих творах, близькі: автор розцінює стан нації як катастрофічний, а на національне свідому українську еліту кладе основний тягар моральної відповідальності. Поет прагне пробудити до дії всіх, хто здатен діяти.

В.Голобородько художньо осмислює ті самі питання. Видана за кордоном 1970 року перша поетична збірка В.Голобородька "Летюче віконце" відкривалася, після передмови П.Голубенка, поемою "Катерина". Напевне, упорядники вбачали у "Катерині" найповніше втілення світосприймання молодого митця. Зміст твору зводиться до процесу пізнання ліричним героєм своєї Батьківщини. В.Голобородько вдається до своєрідної езопівської мови, втілюючи емоційні думки в явища і предмети повсякденного життя. Процес становлення громадянина, патріота подано як історію взаємин ліричного героя з жінкою на ім'я Катерина. Звичайно, вибір імені закономірний: у шевченкознавстві з XIX ст. існує традиція, започаткована О.Огоновським, сприймати поему Т. Шевченка "Катерина" як алегоричне зображення долі України, поневоленої Російською імперією.

У підзаголовку Голобородькової "Катерини" в "Летючому віконці" стояло музичне жанрове визначення - "фуга". "Фугою" був названий твір П.Г.Тичини 1921 р., що починався рядком: "Проходжу кладовищем..." (7; 734). Він був присвячений проблемі - митець і Вітчизна, доля України. В.Стус аналізував Тичинину "Фугу" у праці "Феномен доби".

Стрижень композиції поеми В.Голобородька "Катерина" становить апострофа, за допомогою якої простежується еволюція в почуттях і поглядах ліричного героя. Перша тирада твору - образ Катерини на той момент, коли герой розпочав свої роздуми. Візуально цей образ не конкретизований. Катерина прямує лабіринтом міських вулиць, хаотичним, дисгармонійним світом, "поміж стільців, розкиданих на площі, // поміж яблук, розсипаних на снігу" (1; 15). І відразу починає звучати тема "чорних птахів". У Катерини на плечах "чорні птиці печалі".

Чорне вороння ще з народних творів сприймається як символ ворогів. У В.Голобородька чорні птахи теж символізують ворожі сили, трагічні обставини, невтішний стан національної свідомості. Рефрен про чорних птахів стає лейтмотивом, повторюючись без розділових знаків (що виокремлює його в тексті) після семи тирад. Образ Катерини від картини до картини змінюється, а рефрен залишається незмінним, бо трагізм не зникає.

Процес формування образу, кристалізації поняття Вітчизни ліричний розповідач висвітлює починаючи з власного дитинства. Тоді Катерина була для нього старшою сестрою. Приносила малому цукерки, подарувала першу книжку, уперше відвела до школи. Простежується суголосність з поезією "Доля" Т.Г.Шевченка, тим більше відчутна, що й у Шевченковому триптиху основний композиційний прийом - апострофа: "Ти другом, братом і сестрою // Сіромі стала. Ти взяла // Мене, маленького, за руку // І в школу хлопця одвела..." Інтонації "Долі" відчуваються і в іншому епізоді: "Куди ти йшла? // Ти сама того не знала! // Ти просто йшла..." (1; 16); а в Шевченка: "Ми просто йшли, у нас нема // Зерна неправди за собою..." (8; 232). Так викрешується емоційна ідея про те, що Катерина теж була долею ліричного розповідача, даною йому від народження.

Чорні птахи призводять до того, що Катерина-сестра покидає героя. Ймовірно, що насправді то він сам віддалився від неї під впливом русифікаторської освіти і всієї системи тодішнього суспільного буття. Живий і безпосередньо відчутний образ старшої сестри трансформувався до трагічного символу голови - яблука "на потухлому осінньому дереві". Це художнє відображення втрат, яких завдавала українству урядова політика. Замість цілого тіла, діяльного, повнокровного життя нації, залишається сама голова - ментальний чинник. Але й це багато важить: Катеринину голову-яблуко видно у будь-яку пору року, завжди.

На початку твору є деталь: Катерина йде "поміж яблук, розсипаних на снігу". Катерина-яблуко суголосна образам в інших поезіях В. Голобородька. Це дає підстави вважати, що під яблуками, розсипаними на снігу, поет розумів загублених у чужому й байдужому світі українців.

Наступний лик Катерини візуально наближений до того, який пам'ятається з поеми Т.Г.Шевченка: подорожня, покритка з байстрям на руках. У Голобородька вона йде, не знаючи куди, через