Характеристики соціального буття, морального стану суспільства в поемі В.Голобородька нищівні. Катерина йшла "над вбивствами і підлотою, // над Іудами і смертниками, // над очима і відчаєм" (1; 16). А на плечах у неї, як і в попередніх епізодах, сидять "чорні птиці печалі".

Осмисливши навколишню суспільну дійсність, подану через шлях Катерини-покритки, герой прагне самовизначитися. Це звучить у питанні, зверненому до Катерини: "Навіщо я?.." Далі зображується індивідуальний життєвий досвід героя. Він працював на землі, "вмиваючи руки в чорноземі навесні, // Слухаючи, як співають жайворонками зорі". І це, напевне, було найбільш втішне з того, що він пережив. У поемі послідовно проведена думка, що герой - з родини чесних трудівників (згадка про "батькові руки"). В шахті загинув "товариш брага", ймовірно, що брат - теж шахтар. А добробут родини, яка знала тільки нелегкий труд, оцінюється виразною метафорою: мати плаче над мисками, "насипаючи в них нужду" (1; 17). Син же прислухається, "як у небі журавлями курличуть літаки", тож збирається покинути батьківський дім. Через п'ятиразове повторення питання, зверненого до Катерини: "Навіщо я?", інтонація його роздумів досягає великого драматизму. Це момент вибору в житті героя. До цього Катерину-сестру подарувало йому життя, Катерину-яблуко майже витіснили "чорні птахи", Катерина-подорожня була візією, що могла пробудити або не пробудити самосвідомість. Але, чекаючи відповідь про сенс життя саме від Катерини, він визнав цим, що лише вона, Батьківщина, може визначити його шлях і лише заради неї варто жити. Останнє промовлене "Навіщо я?.." конкретизується своєрідним хронотопом: "Низьке небо опустило крила в траву". Цій невизначеності відповідає нова поява чорних птахів, вперше окремо від Катерини. Тут вони не сидять на її плечах, хоча й невіддільні від самої думки про неї.

Наступна тирада розпочинається метафорою мажорного звучання: "Розчинилися скляні двері дня". Це вказівка на те, що для героя настало просвітління, що він дістав відповідь на своє запитання, пізнавши щось важливе і про своє покликання, і про Катерину. Вона прийшла до нього "Маленькою дівчинкою, // скляним проліском з березневого осоння" (1; 17). Ліричний розповідач характеризує відкриту ним У кращу метафорами, сповненими світла й тривоги: Катерина приходить через "скляні двері дня", сама вона "скляний пролісок". Скло світле, але й крихке, і в цьому передчуття журби, хоча Катерина-дівчинка, як і в дитинстві Катерина-сестра, "була завжди радісною". Зміцнення національної самосвідомості героя зображене як ототожнення поетичного "я" і Вітчизни - Катерини: "Тоді твоє, Катерино, обличчя вросло в моє, // Як вростає яблуко у долоню, // Щоб навіки нам, Катерино, бути одним обличчям" (1; 17). Глибоке пізнання "молодості Катерини", тобто історії України, зробило можливим це ототожнення, але не розвіяло смутку: "Чорні птиці печалі" залишаються на плечах Катерини і в очах героя, застуючи світ своїми крилами.

Наступний епізод - весілля ліричного героя й Катерини, фантасмагоричне застілля "у світлій світлиці", на якому в гостей "обличчя... мінялися з одного на інше". Символіка весілля у фольклорних творах неоднакова. Для героїчної казки це щаслива розв'язка, а для думи чи балади - художня заміна похорону. Щасливою розв'язка бути не могла, ще й у 1993 році Голобородько напише в одній з поезій: "Ні одна наша казка не закінчилась весіллям" (2; 6). Тож весілля в поемі "Катерина" обертається на похорон: "Котилася хлібина, // Яка раптом стала видовжуватися в домовину // з паперовими квітами, // а в домовині я побачив тебе, Катерино, // мою наречену, схожою на мою сестру" (1; 17- 18)."Паперові квіти" вказують на тих, хто хотів би поховати Катерину, - на бюрократичну верхівку, існуючий режим. "Наречена, схожа на сестру" - відображення внутрішньої суперечливості образу України, що на той час склався у шістдесятників. Україна як антропоморфізований образ уявлялася то матір'ю, то коханою. Почасти ці образи накладаються. У Стуса в "Палімпсестах" - "Вітчизно, Матере, Жоно" (4; 154-155), хоча постать України в його поезіях звичайно материнська. Весілля-похорон у В. Голобородька - художнє "зняття" цих суперечностей. Цей похорон був лише злим видивом, насправді Катерина жива. Але чорні птахи залишаються на її плечах. Уся наступна тирада - констатація одвічного трагізму: "завжди я тебе пізнаю у печалі..." (1; 18).

Остання тирада відображає новий стан душі героя. Він неначе присягає боротися за краще майбутнє України: "Катерино, ти приходиш, щоб будити мене діяти // своїми високими дзвонами, //Катерино, ти приходиш, щоб розкривати // мої кров'яні судини в обмілілі ріки,