і матерії, і є виразниками їх абсолютного задуму і ідеї. "Сущий" є синонімом генетично правильно сформованої свідомості, бездоганної у своїй первозданній формі, а також в подальшому становленні і розвитку. Це генеза лівобічного руху. Життя з лівим ухилом - первозданне, - в ногу з Богом, Природою і Космосом. Могутній мотор Галактики відносно своїх осей координат і площини симетрії віддає перевагу рухові проти часової стрілки, тобто лівому, так спостерігаються справи і в Сонячній системі, на Сонці і на Землі. Наша планета, якщо подивитися з боку Північного полюсу, повертається з заходу на схід - це лівий рух. Орієнтир Північного полюсу завжди лежав у джерелі двох початків; полюс, що віддає, позитивний, всі силові лінії виходять із цієї точки... [10,25].
"Суб'єктивно-об'єктивна точка зору". Авангардом позиції можна назвати Ю.Бадзю, І.Світличного, І.Дзюбу, Є.Сверстюка і В.Стуса. Опозицією - естетичні установки у П.Моргаєнка, Д.Ткача, В.Вільного, М.Шеремета, М.Логвиненка, А.Кацнельсона.
Було абсолютно зрозуміло, що "ілюстративний, зовнішньо-схематичний метод зображення людини в поезії остаточно скомпрометував себе" [9,144]. Мала з'явитися "не ходульна людина, не людина-схема, а жива, повнокровна, ніжна і пристрасна, схвильована і смутна, радісна і невтомна" [5,2]. Ю.Бадзьо з натхненням цитував Ф.Енгельса: "Людина повинна тільки пізнати саму себе, зробити себе саму мірилом усіх житейських відносин, оцінити їх відповідно до своєї сутності, побудувати світ справді по-людському, за вимогами своєї природи, - і тоді загадка наших часів (підкреслення моє - Л.К.) буде нею розв'язана. Істину слід шукати не в примарних потойбічних сферах, не поза часом і простором, не в якомусь "богові", що начебто перебуває в середині світу або протиставляється йому, а значно ближче - у власних грудях людини" [1,142]. Непідробний "сковородизм" молодих зачаровував і А.Малишка [13].
У словах В.Стуса зі статті "Зникоме розцвітання" про В.Свідзинського знаходимо пряму відповідь, чому ця позиція називалась "суб'єктивно-об'єктивною точкою зору": "Людина має подвійну сутність. З одного боку це виділена з живого світу особа, з другого - частка природи, слухняна підвладна законам усесвіту. З одного боку - активна, націлена в одномету сила, з другого - сила схована в собі, втаємничена, покірна" [20,351]. "Суть предмета (в тому числі і його естетична суть) відшукується не в самому предметі, а тільки в його численних відношеннях" [20,175].
У В.Стуса сонце - знак майбутньої райської цивілізації, про яку мріяв свого часу і Т.Шевченко, і кращі представники людства Т.Мор, Т.Кампанелла, ранній Маркс, "теоретичний" Ленін.
І надлетівши зморена бджола
відчує стебел плавне колихання,
як подихи землі, і як кохання,
і, як плавбу до вічності, вона
зазолотіє щедрим соком сонця [20,400].
Рядки: "тільки сонце, і простір , і сніг" [22,31] знакове прочитуються: Дух - космос - мудрість, "осонцена днина" [22,11] як крик національного духу, як квінтесенція "естетики страждання":
Чіпляйся за кручу, як терен колючий
Чіпляйся за небо, як яблуні цвіт [21,114].
Усвідомлення сьогочасної трагедії нації як больової точки життя соціуму, універсуму - через усвідомлення трагедії одиниці, своєї власної:
Прости
Прости. Не вистояли ми
Малі для власного розп'яття [23,6.]
Трагічне - як взаємовиключаючі стосунки між тілом і духом. Стус повністю відмовився від тіла, кинув його до ніг "незрячих гречкосіїв" аби обпекло, аби змусило прозріти, ожити, і постав як чистий дух, як живий промінь трагедії нації:
Ще й до жнив не дожив, зелен - жита не жав
ані не долюбив. І не жив. І не жаль [23,6].
Як тут не згадати Шевченкове: І буде син,
І буде мати,
І будуть люди на землі!
Пішов Син із життя, але прийшли "люди", і живе Мати, хоч і знекровлена, поранена, але жива, жива, жива!! Ще тіла її не видно, але Дух іде... іде...!
Підведемо деякі підсумки. Літературна дискусія 1962-1963 років на сторінках преси явно сформувала два протилежні погляди на суть людського в комуністичній системі радянського типу, на естетику як загальну теорію мистецтва, на розвиток української нації у майбутньому.
Суспільне - політична і естетична позиція В.Стуса у ній була "піком", який зупинив Голіафа. З одного боку - "перекоси думки", словесна гра на чисто зовнішніх атрибутах, відсутність високого поняття логіки, а з другого - наука, мистецтво, критика як "напружений, цілеспрямований мозок".
Література
1. Бадзьо Ю. Дійсність і позиція письменника // Дніпро. - 1963. - №9. - С. 136-144.
2. Баленок В. Краса життя, краса мистецтва//Жовтень. - 1966. - №6. -С. 150-153.
3. Барабаш Ю. На порозі завтрашнього дня// Прапор. - 1960. - №5. - С. 84-92.
4. Барабаш Ю. Життя прекрасне і надзвичайне // Вітчизна. - 1960. - №5. - С. 156-178.
5. Бердник О. Мрія, література і майбутнє // Літературна газета. - 1960. - 1.04. - С. 2.
6. Гончар О. Житія - невичерпне джерело нашої творчості // Літературна газета. - 1960.- 19.01. -С. 3.
7. Дегтярьов П. Діалог з Сонцем // Літературна Україна. - 1964. - 19.05. - С. 3.
8. Іванисенко В. Поезія і поклик часу // Літературна газета. - 1966. -21.01.-С. 1-4.
9. Іванисенко В. За велінням правди і краси // Дніпро. - 1966. -№1.-С. 141-150.
10. Лаврова В. Ключи к тайнам жизни. - Ломоносов. - 1996. - 383 с.
11. Лупій О. Лебеді материнства // Літературна Україна. - 1964. - 15.12. - С. 3.
12. Малишко А. Миру і щастя планеті Земля! // Літературна газета. - 1961.- 3.10. - С. 7-8.
13. Малишко А. Люблю нашу молоду літературу // Дніпро. - 1963. -№4. -С. 148-151.
14. Никанорова О. Шкала тем і таємниця особистості // Літературна Україна. - 1966. - 17.06. -С.
