Василь Стус: від героїзму до романтизму

«З усіх можливих героїзмів за наших умов існує тільки один героїзм мучеництва - примусовий героїзм жертви. Довічною ганьбою цієї країни буде те, що нас розпинали на хресті не за якусь радикальну громадську позицію, а самі наші бажання мати почуття самоповаги, людської і національної гідності» Л.Волинська «Прощай, Україно, моя Україно, чужа Україно, навіки прощай!». / В.Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників. - Торонто: Смолоскип, 1987 -с.402., - так сказав Василь Стус, людина яка більшу частину свого життя, навіть перебуваючи в тюрмах та концтаборах, присвятила своє життя рідній країні. Прагнення бути і лишатися мужнім визначало не тільки тематику та проблематику його поезій, але й графічні особливості стусових віршів.

В багатьох працях присвячених творчості В.Стуса мова йде про літературні впливи. Звичайно, вони наявні у Стуса як у кожного великого чи малого поета. Так, скажімо, його концепція України має деякі спільні риси з маланюковою (можливо випадково). Також можна простежити інтонації Миколи Зерова або Тараса Шевченка. Але всі ці збіги подібні в одному елементі поезії, жодна з них не копіює твори попередників.

Через те, що Стус робив багато перекладів Рільке, говорилося про вплив німецького поета на українського. Хейфец зазначає, що «з європейських поетів Василь знав «від дошки до дошки свою улюбленого Рільке»». М.Хейфец. «В українській поезії тепер більшого нема...». /Там же. - с 201. Саме через це у Стуса шукають подібності до Рільке, говорять про його потяг до романтизму, але в цілому дві панівні стилістичні манери Стуса були більш колючими та далекими від Рільке, який намагався відтворювати найскладніші почуття найпростішою мовою. Настрої творів Стуса мотивувалися обставинами його життя не менше ніж літературними впливами.

Так можемо прийти до висновку, що в відомих нам поезіях Стуса літературні впливи відіграють другорядну роль. Автор має виразне власне обличчя. Можна говорити про оригінальність поета, але не можна не звернути увагу на одну постать, чий образ проймає усю творчість Стуса в залежності від ситуації, це постать Тараса Шевченка.

Поезії Стуса повні парафраз із Шевченкових, починаючи з програмового гасла Шевченка: «караюсь, мучуся... але не каюсь!» («N.N.»), у Стуса «де не стоятиму - вистою». Інші паралелі: у Шевченка - «і без сокири... козак безверхий упаде» («Бували войни») - в Стуса: «і царство це - минеться без клятв і без карань»; у Шевченка - «на нашій не своїй землі» («Мені однаково») - у Стуса «нестерпна рідна чужина» і ще раз: «на цій пахкій, а не своїй землі»; у Шевченка - «голову схопивши в руки, дивуєшся, чому не йде апостол правди і науки» («І день іде») - у Стуса: «А ти все ждеш. А ждеш - кого ти? А начуваєшся - чого?»; - у Стуса: «Мале й зелене - недоросток літ»; у Шевченка - «А ми малі були і голі» («Якби ви знали, паничі»).

Парафрази можна розглядати як літературний вплив; але не вкладаються в це прямі цитати, цілі рядки або речення, живцем перенесені з творів Шевченка. Вплив тим і різниться від імітації, що відбувається підсвідоме і не сходить на пряме копіювання. Про вплив можна говорити, коли читаємо у Стуса: «Цей став повісплений, осінній чорний став». Тут мимоволі пригадується Шевченкове

І небо невмите, і заспані хвилі,

І понад берегом геть-геть,

Неначе п'яний, очерет

Без вітру гнеться.

Виразна спільність теми - осінній став (море), настрій, і обидва разюче індивідуальні епітети: повісплений став, невмите небо. Але зовсім інше знаходимо в зіставленні стусового

І золотої й дорогої

нам станс думки на віки

з Шевченковим:

І золотої й дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої.

Це вже не вплив, це цитата. Ось інші приклади, не завжди такі буквальні, але все-таки виразно цитатні. У Стуса - «Себе на думці вже ловлю, що і не жив, а вже нажився», - у Шевченка - «І не знаю, чи я живу, чи доживаю». У Стуса - «О доле, доленька моя!», - у Шевченка - «О доле! Доленько моя!» («Варнак»).

Можна також розглядати паралелізми в деяких технічних засобах поезії, наприклад, в опис безсонної ночі в казематі Шевченко вводить уривок діалогу вартових - російською мовою на теми користування принадами примітивного життя, у Стуса: аналогічний прийом.

Шевченківське в Стуса - не вплив і не наслідування. Це те духовне повітря, що його оточує, що в ньому він живе. Перебувати, існувати в шевченковому кліматі душевного і розумового життя - це для Стуса не навіяння, а стиль і зміст існування.

Стусові образи України - могили тужать, і «Дніпро далекий в низькі баси всиляє хлюпіт свій» несуть у собі увесь комплекс шевченкової козачої романтичної лірики, хоча у Стуса про козаків не має й згадки. «Нівроку», вжите у вірші «І жайворони дзвонять», веде нас до настрою шевченкових рядків:

Я не нездужаю, нівроку,

А щось такеє бачить око,

І серце жде чогось. Болить

..................................

Добра не жди,

Не жди сподіваної волі,

що виливаються далі в заклик. І тільки відновивши ці асоціації, ми можемо зрозуміти цю поезію Стуса, яка на перший погляд нічого спільного з цими мотивами не має. Тому можемо говорити, що літературні впливи у творах Стуса були, але вони не визначали основного мотиву його творчості. Шевченків був не