Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





«Нова Релігійність» Василя Стуса»

Хоча сучасна секулярна доба характеризується радше іґнорацією релігійної проблематики, Василь Стус (1933-1985) жив у світі, знаком якого є слова Ф. Ніцше «Бог мертвий». Він навіть має власну версію ніцшеанського ''Gott its tot":

Немає Господа на цій землі:

Не стерпів Бог, з-перед очей тікає,

Аби не бачити нелюдських кривд,

Диявольських тортур і окрутенства.

Новий бог «почвар і люті» прагне

помалу неба

Додолу опускати, аби світ

Безнебим став. Вітчизною шалених

Катованих катів. Пан-Бог — помер.

(4, с. 75).

За таких умов, як спостеріг М. Гайдеггер, людина не стає атеїстом. Навпаки, вона починає особливо активно шукати Бога.

Український поет не є винятком з цього правила. Його думки були важливою віхою в новітній історії української духовності. Він належав до течії релігійного модернізму, «нової релігійності» (Д. Бонгеффер) - філософського, соціально-етичного варіанту християнської догматики.

«Новореліґійний»ландшафт структурує абсентеїзм, метафізичне сирітство: «Перед Богом та з Богом ми живемо без Бога» (1, с.264). Відкидається можливість чудес, провидіння та загробного життя. За таких умов людина змушена покладати надію на інших людей та на саму себе, стаючи тим самим на місце Бога (звісно, що відважитися на це може тільки особлива людина в особливих умовах). Людина знайшла в самій собі ті моральні основи свободи та відповідальності, які вона раніше шукала в Бозі.

Традиційна мораль відкидається, бо «нова релігійність» виступає як антитеза традиціоналізму. Мораль — соціальні вимоги, життя в конкретних обставинах: при необхідності треба «принести марний принцип в жертву плідному компромісу» (1, с.28).

Знищення духовної сфери переносить всі людські сили в поцейбіччя, звідси секуляризованість цього напрямку християнства, внесеність в повсякденне життя.

У сфері «нової релігійності» ідеалом виступає не всесильний Бог, а людина-Христос, яка «допомагає [нам] не через свою всемогутність, а через свою слабкість, свої страждання» (І, с.264). Ґефсиманія — топос приреченості на страждання, яке виніс залишений Богом Син Людський. Для Христа це єдиний шлях залишитися в людському існуванні. Природньо, що саме страждання вважається сенсом життя, людським «призначенням».

Вдаючись до опору своєму страху, малодухості, віруючий кориться зовнішнім обставинам, примирюється з долею: «...Я навчився найнеймовірніше вважати ймовірним і з sacrificium intellectus приймати те, чого я не можу змінити» (1, с. 93).

Ми дослідимо світоглядну систему В. Стуса на цих рівнях, спробуємо визначити її авторські особливості та віднайти їх причини. Перш за все треба зазначити універсалізм, екуменічність цієї богошукацької традиції: стусівська дорога до Бога - «вседорога» (4, с.110). З біблійними реаліями в ній сусідують: буддизм («За читанням Ясунарі Кавабати»), поганство («Накликання дощу»), містицизм («Дивлюсь на тебе - і не пізнаю...»).

Подивімося, яким же уявляє Бога ця метафізична система. Для Стуса ідеї Божого гніву й Божого виховання — реальність:

Це ти мене береш,

Неначе грудку сирової глини, -

І місиш, мнеш і пальцями всіма

Формуєш образ, щоб не задарма

Іще один кавалок з України

Сподобивсь тверді

(10, с. 98).

Складні, трагічні відносини з Богом - значна частина його переживань. Покора Божій руці, звертання до нього із проханням сил для опору, терпіння чи мсти, а чи з докором за негідне життя — такий спектр його молитов чи роздумів.

Принциповим моментом поетового мислення є сприйняття страждання. Стус підкреслює їх творчий потенціал: вони несуть очищення, «прозорість душі» (4, с.98); підносячи над суєтою, повертають людині внутрішню гармонію.

Однак, у Стуса відсутня чітка позиція щодо телеології страждання. Поряд із перевагами він наголошує на абсурдності мук (образ віртуального, неіснуючого ката у поезії «Я знав майже напевно...»), на тому, що муки ведуть у божевілля й відчай:

Усевитончуваний біль —

Із краю і на край,

Ступай у паділ божевіль,

До відчаю рушай

(4, с.77),

а звідси правильною реакцією на нечестя світу є смерть («Потоки»).

Така постава відбивається на антиноміях опір/покора й життя/смерть, архітектонічному ідеалі, суб'єкті метафізичного світу та ставленні до людей. Очевидно, що від розуміння страждання залежатиме й реакція на нього — спротив, резистанс чи покора, терпіння. У Стуса уникання, відчуження від мук викликає бажання втечі від життя:

І зважитись боротися, щоб жити,

І зважитись померти, щоби жить!

(3, с.90).

І якщо спочатку він просить сили для спротиву й мсти («Боже, не літості — лютості...», то після ситуації вибору віддає перевагу покорі:

Так мудро нас страждання піднесло

Понад плавбою і понад добою:

Пускай на воду зламане весло

І стань, уже безпам'ятний — собою

(4, с.78),

причинами якої виступають необхідність і Божа воля:

- Слава, Боже,

за пургу заметільну,

скоро холод руки мої скує.

Я відчула

Волю Твою всесильну.

Я вступаю, Боже,

В царство Твоє.

(4, с,112).

Таким чином, «нова релігійність» Василя Стуса має на увазі сходження від резистансу до покори.

Страждання також переплетене із антиномією життя/смерть. Стус вважає ціллю життя покуту, очищення («О, що то — єдність душ?»), шлях до себе, проникнення у власну душу. Вихований екзистенціалістичною філософією, автор сприймає життя як ситуацію вибору, відповідальність за який несе сама людина. Проте визначальним мотивом тут є стусівський комплекс Гамлета - уникання життя. Він докоряє за негідне життя Богові й матері, вважає його карою, а землю тимчасовим пристановищем («За читанням Ясунарі Кавабати»). Повнотою існування він вважає самогубство або життя без бажань, втрату індивідуальності.

Уникаючи життя, Стус рефлексує смертю. Він вважає її волею Божою, стверджує, що вона несе прозріння, злет. Він навіть чекає її, як радості й втіхи:

...зібрані принукою заброди

Чи не справіку п'ють Господній гнів.

Стоять, мов кволі тіні, проти лиха,

Аби спізнати: смерть — то справжня втіха

(4,с.95).

Тут постає питання про архітектонічний ідеал цієї концепції. Стусівський ідеал — наслідування Люципера, повторення його шляху:

Ця Богом послана Голгофа

Веде у


Сторінки: 1 2