Отже, для створення цілісного образу автор використовує такі засоби як внутрішніх монолог, портрет і поведінка як вияв як вияв характеру – в кінцевому підсумку “працюють” на створення цілісної картини внутрішнього світу оповідача.

Л. Мацевко зазначає, що “у портреті втілена своєрідна змістова рівновага – зовнішній вигляд людини розкриває особливості її психічного стану і впливає на створення відповідного настрою, водночас виразне емоційне тло робить портретний малюнок еластичнішим і достовірнішим”[39;14].

Судячи з вищезазначених аргументів, можна сказати, що портрет у системі зображуваних засобів відіграє важливу роль. Через зовнішні риси автор проектує на духовну, душевну біографію героя. “Зміна у зовнішньому вигляді промовисто ілюструє щонайменші коливання настрою, із сукупності яких зрештою вимальовується психологічна характеристика” [39;14].

Л. Мацевко також відзначає своєрідність підходу Винниченка до створення характерів героїв: “Для створення цілісної психологічно довершеної картини дійсності та особи в ній письменник послуговується комплексом засобів, оновлюючи традиційні принципи художньої виразності. Наповнення новим змістом портрету і пейзажу поєднується у творчій манері Винниченка з іншими складовими процесу характеротворення. Майстерність відтворення особливостей поведінки, мови персонажів, жестів і міміки робить кожен образ пластичним, позбавленим будь – якої штучності” [39;14].

Отже, у новелістиці Володимира Винниченка спостерігається якісно новий підхід до характеротворення, який базується в основному на психологічних аспектах. Важливу увагу автор приділяє як зовнішнім, так і внутрішнім якостям героїв, показуючи їх в динаміці розвитку. Герої Винниченкових творів водночас звичайні люди, але разом з тим особистості неординарні, виняткові, які сповідують певні морально – етичні канони і кожен по – своєму підходить до розв’язання життєвих проблем, що і є мірилом оцінки конкретної особистості.

Розділ ІІІ. Психологічні аспекти мотивації вчинків персонажів

3.1. Дилема морального вибору в новелах Винниченка

У новелістиці Володимира Винниченка спостерігається дилема морального вибору героїв в тих чи інших життєвих обставинах. Загалом творчість письменника репрезентувала новий виток в історії української літератури. Письменник відходить від традиційних форм і методів. Герої Винниченкових творі значно відрізняються від героїв письменників попереднього покоління. Автор піднімає проблеми, про які довгий час замовчували, зображує своїх персонажів такими, якими вони є насправді, з їхніми позитивними й негативними рисами. Човнова Наталія справедливо зазначає, що “творча фантазія Володимира Винниченка невіддільна від його феноменальної спостережливості, котра постійно переймається питанням: чому? Яким способом? Завдяки якому законові? Мабуть, тому, говорячи про Винниченка – письменника, ми основний акцент робимо на психологізмі його творів”[60;24].

Власне завдяки психологізації новелістики Винниченка і постає дилема морального вибору героїв. У його творчості з’являється герой – експериментатор. Загалом “експериментаторство” – характерна риса цього письменника і “творчості його героїв, поле діяльності яких чітко окреслене – пошуки в сфері моралі. Розлом морально – етичного стрижня зумовлює іншу стратегію поведінки, а отже, іншого героя, швидше антигероя, смислове коло якого ґрунтується на “розчаруванні в цінностях буржуазної цивілізації”, “нігілістичному бунті”, “морально роздвоєному персонажі” [56;62].

Герої проходять кількома етапами усталеної схеми. Валентина Харкун зауважує, що “полеміки з собою до протистояння з цілим світом – такий діапазон морального дискурсу Винниченкових героїв” [50;62].

Майже перед кожним із Винниченкових героїв стоїть проблема морального вибору, яка є рушійною силою вчинків героїв. Візьмемо для прикладу новелу “Федько – халамидник”. Попри бешкетність, показну зухвалість, зверхність образ Федька приваблює тим, що це перш за все порядна і чесна людина, яка не вміє говорити неправди. . Власне, це і є його орієнтиром у житті.

Побутує думка, що справжня сутність людини виявляється у скрутні хвилини, у момент найвищого психологічного напруження. Таким напруженням став епізод, коли Федько побачив Толю, який не може впоратися зі стихією води і заходиться на грані життя і смерті. Спрацьовує інстинкт захисту, і герой кидається у крижану воду рятувати однолітка. Цей вчинок коштував Федькові власного життя.

На противагу Федькові автор зображує його однолітка Толю. За надмірною вихованістю, делікатністю криється жорстока і підла душа. Саме він є винуватцем смерті Федька, адже через своє боягузтво перекладає всю вину на Федька. Малий “халамидро” вперше в житті сказав неправду, щоб врятувати Толю від гніву батьків. Звичайно ж, Федько міг сказати, що Толю ніхто не просив йти кататися на крижинах, але, побачивши в очах його дикий страх, почувши скиглення, вирішив взяти всю вину на себе. Прикро, що Толя не оцінив цієї “послуги”. Свідченням повної моральної деградації є цинічно – грайлива поведінка Толі: “Коли Федькова труна сховалася за рогом вулиці й не було вже нікого видно, Толя одійшов од Вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком”[7;559]. І стає зрозуміло, що ніколи із Толі не буде порядної і чесної людини, здатної пожертвувати своїми інтересами задля блага інших.

В новелі “Федько – халамидник” лише епізодично виступають образи дорослих, зокрема батьків Федька та Толі. Але уже з цього можна