“чоловік попечений”, “чистий вовк на всіх”, на кого міг, вивергав злість, що роками закладалася в нього світом. Наприклад, перед вечерею Трохим з нудьги вирішив трохи розважитись – бере жарину, зліплює її двома шматками хліба і кидає собаці. Спостерігаючи, як мучиться, Трохим усміхається, пояснюючи свій вчинок тим, що “його теж вогнем годували”. Це не вчинок нормальної людини. Це оскаженіла відповідь психічно неповноцінного чоловіка світові на всі кривди, завдані його сильними й багатими представниками. В цьому випадку емоції та вчинки випереджають розум, Трохимові ж стає легше, адже він має силу панувати хоч над худобою. Його серце вже “заросло жорстоким бур’яном злоби на всіх і на все”. В ньому вже не зосталося ні співчуття, ні радості – тільки ненависть.
Бачимо, що система образів Володимира Винниченка досить розмаїта, починаючи від дитячих образів і закінчуючи образами вже цілком сформованих особистостей. Письменник важливої уваги у розкритті характерів приділяє психологічним аспектам, намагається мотивувати вчинки героїв, підводить читача до аналізу поведінки того чи іншого персонажа. Винниченко симпатизує бідним, знедоленим, ошуканим героям, хоча зображує одночасно їх позитивні й негативні риси характеру. Разом з тим він засуджує такі суспільні явища як брехня, несправедливість, підлість, боягузтво та інші. Всі герої автор змальовує із реального життя, саме тому вони так полюбилися читачам, а творчість Володимира Винниченка переживає другий етап своєї популярності.
3.2 . Психологія натовпу
Хоча гостро полемічні романи Володимира Винниченка дещо “заступили” новелістику письменника, однак саме в цьому жанрі його художні здобутки особливо яскраві. Володимир Панченко зазначає: “від соціально – психологічного оповідання він ішов до новели, в якій соціальні колізії поступалися психологічним завданням. Новелістичній поетиці Винниченка притаманна опора на динамічну фабулу, в основі якої – історія, випадок, пригода, екстремальні обставини. Незвичайні ситуації стають моментами істини, висвітлюючи несподівані метаморфози, що відбуваються з героями. А вони, в свою чергу, зайвий раз засвідчують парадоксальність художнього мислення цього письменника”[44;12].
О. Баранов робить такі зауваження: “Враховуючи широту сфер, до яких виявляв зацікавленість письменник у своїх оповіданнях, видається можливим спрямувати спостереження в естетичному, психологічному та соціологічному напрямках”[Бар;52]. Дослідник також зазначає, що твори Винниченка радше ставлять запитання, ніж дають відповіді на них. Коло проблем у новелістиці надзвичайно різноманітне. Однак акцент автор робить на психологічних аспектах поведінки героїв.
Винниченко – новеліст художньо досліджував психологію взаємин вождя та маси, психологію натовпу (“Суд”, “Салдатики!”, “Студент”), тим самим збагачуючи людинознавчу скарбницю “малої прози”. Адже психологічний аналіз “масової психології” був сферою малодослідженою навіть у європейській прозі. Володимира Винниченка цікавила як психологія окремої людини, так і психологія маси в момент великих соціальних потрясінь.
Йолкіна Я.В. зазначає, що у творах “Контрасти”, “На пристані” предметом пильної уваги письменника стає свідомість і психологія групи людей, різних за соціальним станом чи політичними переконаннями. Винниченком представлена нова, своєрідна інтерпретація життя, побуту і психології заробітчан, пасинків долі через збірні портрети”[30;13]. У новелі “Контрасти” протиставляються натовпи соціально нерівних героїв: “Голі спини повертаються, але все – таки держать руки над вогнем, і не видно добре, що в них. По масі свиток і брилів проходить шамотіння: дехто підводиться, дехто встає, хто стояв спиною, повертається лицем до шляху. І Гликерія бачить під брилями червоні й темні обличчя, яких роздивитись добре не можна. Вони щось говорять одно до одного і знов дивляться на скупчені екіпажі, певно, не розуміючи, чого хотять від них ці гарно одягнені, чисті багаті люди... (Тепер їй уже добре видно обличчя, тільки які вони ніби всі однакові: худі, похмурі і всі наче одного якогось сірого кольору, нема ні білявих, ні чорнявих – усі сірі”[8;231].
Як уже зазначалося, Володимир Винниченко зумів ввести у літературу новітні тенденції, які досі не порушувалися письменниками. Звичайно ж були спроби висвітлення цієї теми у літературі, зокрема “Мойсей” Івана Франка. Метою їх було показати вплив сильної особистості на психологію натовпу, вміння лідера переконувати, знайти аргументи, щоб доказати правдивість означеного шляху. Значно ширше розглянув цю проблему Винниченко у творах новелістичного жанру.
Коло мистецьких вподобань Винниченка надзвичайно строкате. Він писав насамперед про людей, як сучасників, так і пращурів, у психології яких змішалося набуте за роки цивілізації з тим, що залишилося нам від предків, тобто з інстинктом, рушійну силу якого нам ще слід вивчити.
Літературні критики висловлювали різні погляди з приводу зображення натовпу у творах Володимира Винниченка, більшість із них досить категоричні, зокрема Леся Українка. Однак бачимо, що в більшості новел Володимира Винниченка провідну роль відіграє все - таки натовп. Віктор Грищенко слушно зауважує: “Возвеличення натовпу як складової частини народу, бачення в кожному індивідуумі особистість, небажання сприймати несвідомі інстинкти “чудовиська”, “маси” допустимі. Ми не можемо відібрати ні у великої поетеси, ні у когось іншого права на таку думку. Але як, скажіть, бути з творами Володимира Винниченка та його наслідувачів?”[18; 21].Володимир Панченко справедливо називає Винниченка літописцем “смутного” часу – гарячої для Російської імперії пори, коли починалися селянські бунти, підпали і погроми панських маєтків, коли нових форм прибирало політичне життя загалом”. Сюжети творів письменника – дебютанта буквально вихоплені з живої дійсності, стали віддзеркаленням великих потрясінь. “Смута ж, стверджує дослідник творчості Володимира Винниченка, - завжди супроводжується падінням моралі, хаосом, настроями розчарування і непевності, зневіри, хисткості і активізацією ірраціональних начал у поведінці людей”[45; 46].
Психологію натовпу можна простежити новелу Винниченка “Суд”. В. Панченко стверджує, що домінуючими