(Клас ділиться на три групи, кожна з яких отримує картку з фактичним матеріалом, після опрацювання якого учні обмінюються отриманою інформацією, з іншими, тобто кожен виступає в активній і пасивній ролі).

(Додаток 1)

2) Бесіда (репродуктивна):

1. Що таке світова література?

(Світова література – це література всіх народів світу з найдавніших часів до наших днів)

2. Ким і коли було сформульоване поняття всесвітньої літератури?

(Поняття всесвітньої літератури було сформульовано Й.-В. Гете в 1827 році)

3. Що є предметом вивчення історії літератури?

(Історія літератури вивчає розвиток літератури в хронологічній послідовності. У центрі уваги – літературні твори, які перебувають у певному зв’язку)

4. Які історико-літературні епохи ви знаєте?

(Античність, Середньовіччя, Відродження, Просвітництво, Романтизм, Реалізм, Модернізм)

5. Що таке національна література?

(Національна література – це література певного народу, яка має свою історію й традиції. На її формування впливають особливості менталітету нації, соціального та духовного буття, а також економічні та територіально- географічні особливості)

6. Що таке переклад і які його види ви знаєте?

(Переклад – це передача змісту усного висловлювання чи писемного тексту засобами іншої мови. Переклади бувають дослівними, вільними та художніми)

7. Назвіть найвідоміших представників української перекладацької школи.

(Іван Франко, Леся Українка, Максим Рильський, Микола Бажан, Дмитро Павличко, Борис Тен, Микола Лукаш, Григорій Кочур, Дмитро Паламарчук та інші)

IV. Підведення підсумків уроку.

1) Заключне слово вчителя:

Отже, на сьогоднішньому уроці ми розглянули розвиток світової літератури, визначили роль національних літератур у світовому літературному процесі. Також ми пояснили значення перекладацької діяльності і назвали найвідоміших представників української перекладацької школи.

2) Оцінювання діяльності учнів.

(Вчитель виставляє оцінки тим учням, які були активні впродовж уроку)

3) Домашнє завдання:

На наступний урок ви повинні будете підготувати презентацію тих творів, які ви прочитали влітку.

Список використаної літератури

1. Сафарян С.І., Султанов Ю.І. Зарубіжна література: Підручник для 8 класу загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Вежа, 2003. – 400 с.

2. Юрченко І.Ю. Планування 8 кл. Уроки 1-2 // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2002. - №7. – С.10-13.

3. Кривцова Т.В. Вознюк О.В. Загальна характеристика історичного розвитку світової літератури // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2002. – №8 (268). – С.29-30.

4. Клименко Ж.В. Розкриття значення перекладної літератури як важливого чинника формування української нації // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2005. - № 6 (302). – С.36-39.

Додаток 1.

Картка 1. Загальна характеристика історичного розвитку світової літератури.

Світова література – це література всіх народів світу з найдавніших часів до наших днів. Історичний розвиток національних літератур і в цілому світової літератури, в усіх різноманітних зв’язках і взаємодіях як за певної епохи, так і впродовж усієї історії людства, називають світовим літературним процесом.

Історія літератури вивчає розвиток літератури в хронологічній послідовності. У центрі уваги – літературні твори, які перебувають у певному зв’язку. Митці, котрі живуть за однієї історичної доби, мають схожі уявлення про світ та людину в ньому, в їхніх стильових прийомах багато спільного.

Відрізки часу, для яких характерна певна спільність літературного розвитку, називаються історико-літературними епохами. Найзначніші історико-літературні епохи такі:

· Античність (ІХ ст. до н.е. – V ст.. н.е.)

· Середньовіччя (ІХ – середина ХІV ст.)

· Відродження (ХІV – XVI ст.)

· Просвітництво (XVIII ст.)

· Романтизм (поч.. ХІХ ст.)

· Реалізм (ХІХ ст.)

· Модернізм (ХХ ст.)

Поділ цей, звичайно, досить умовний.

Крім художніх творів, історія літератури вивчає біографію письменника, що дає ключ до розуміння особистості автора та його творчості; а також розвиток художньої форми, мови творів.

У літературі яскраво втілені духовні цінності людства, тобто ідеї, переконання та моральні принципи, які сприяли розвитку суспільства і особистості.

Картка 2. Національні літератури і світовий літературний процес.

Художня література засобами художнього слова описує буття певного народу і окремої особистості на конкретному етапі історичного розвитку. Національна своєрідність художньої літератури втілюється і в проблематиці творів, і в мові, і в образах, і навіть в жанровій специфіці (наприклад, жанр хоку характерний тільки для японської поезії). При цьому кожна національна культура (і зокрема література) має завжди більшою чи меншою мірою відкритий характер і взаємодіє з іншими культурами. Саме цим пояснюються взаємозв’язки і взаємовпливи між літературами і письменниками різних країн.

Отже, національна література – це література певного народу, яка має свою історію й традиції. На її формування впливають особливості менталітету нації, соціального та духовного буття, а також економічні та територіально-географічні особливості.

На національну специфіку твору вказують такі елементи змісту, як особливості проблематики, власні імена й назви, традиції, обряди, згадки про історичні події.

«Кожна література є явище індивідуальне й цілком самостійне. Але світова література – цілком самостійне явище вже вищого порядку», - писав дослідник М.І. Конрад. Кожна національна література може вважатися неповною стосовно світової. Замикаючись на своїй культурі, людина втрачає у власному розвитку. Американський філософ Джордж Сантаяна якось сказав, що ногами людина має врости в землю своєї батьківщини, а очима – оглядати весь світ.

Картка3. Роль перекладацтва в діалозі національних літератур.

Діалог різних національних культур і літератури був би неможливий без перекладу. О.С. Пушкін називав перекладачів поштовими конячками науки.

Переклад – це передача змісту усного висловлювання чи писемного тексту засобами іншої мови. Переклади бувають дослівними, вільними та художніми.

Художній переклад – різновид літературної творчості, внаслідок якої твір, що існує в одній мові, «оживає» в іншій, не втрачаючи змістових і естетичних особливостей.

Як зазначив М.Зеров, художній переклад – це «шлях від серця до серця, коли треба не тільки осмислити те, що сказано, а передусім відчути