Сталінська післявоєнна епоха ознаменувалася голодом 1946 року, остаточним поділом повоєнної Європи - Берлінською стіною на соціалістичну та капіталістичну, що в свою чергу потягло за собою збільшення виробництва наступальних озброєнь, як з одного так і з іншого боку, створенням практично непролазної залізної завіси між сходом та заходом, що ознаменувалось Холодною війною між колишніми союзниками у Другій Світовій війні. Залізна завіса дозволила Сталіну розправитись з тими, хто під час війни не з власної волі жив на окупованих німцями землях. Нещодавно визволені бранці фашистських концентраційних таборів, по поверненню до своїх домівок, як вороги та зрадники, отримали черговий квиток, але тепер до системи радянських концтаборів ГУЛАГ. Нещадне вище керівництво СРСР розправлялося з цілими народами та етносами, прикладом є депортація кримських татар, депортація чеченського та калмикського народів і т.д.

Ведучи мову про повість Павла Санаєва я постійно буду проводити паралелі між епохою та тим, що написано автором, а також воно є враховане мною під час постановки спектаклю.

Отож, Павло Санаєв… Народився у Москві 16 серпня 1969 року. Мама – Олена Санаєва, вітчим – Ролан Биков, дід – Всеволод Санаєв. Про бабусю практично немає ніяких відомостей. Відомо, що вона була родом з Києва, довіряючи повісті, волею долі опинилась на гастролях театру МХАТ, в якому працював Всеволод Санаєв де і познайомилась з ним. По завершенні гастролей переїхала з Санаєвим до Москви, де і вийшла за нього заміж. Знову ж таки довіряючи писанині Павла Санаєва, я доходжу до одного висновку – в бабусі я побачив збірний образ нереалізованої жінки. Тому то і про неї практично нічого не відомо. Хоча, якщо дивитися в корінь, то там набагато більше пластів, я виділив найбільш суттєвіший, який за життєвою логікою зразу ж кидається в очі.

У 1992 році Павло Санаєв закінчив ВГІК. В середині 90 – х здобув знаменитість в якості перекладача фільмів, які розповсюджувались на піратських відео касетах, пізніше став автором і перекладачем синхронного тексту для легально дубльованих фільмів.

Варячись ціле життя у творчій атмосфері, а також виховуючись такою особистістю, як Ролан Биков, також не могло зникнути безслідно. І як результат маємо творчий старт Павла Санаєва у картині Бикова "Чучело"1983 року де він мав можливість попрацювати з таким метром, як Юрій Нікулін, із зіркою сучасної поп-музики Крістіною Орбакайте. Невелика роль очкарика Васильєва, який заступається за Олену Безсольцеву у картині "Чучело" стала успішним творчим стартом Павла Санаєва у ролі актора.

А тепер стосовно літературного дебюту Павла Санаєва… "Поховайте мене за плінтусом" – вперше опублікована у 1995 році в журналі " Жовтень", написана на основі спогадів про бабусю Ліду Санаєву, в якої він прожив декілька років, в той час, коли його мама зав’язувала свої відносини з Роланом Биковим.

Є книги "людей", є книги "вічні". А є ще й такі, які ніби то і без претензій , але міцно вкорінюються в мозок і не відпускають тебе, гіпнотизують, картини окремих сюжетів не покидають тебе вдень, а вечорами спалахують яскравим дійством під час сну. Вони заставляють не тільки переживати за долі героїв, але і глянути назад. В черзі таких шедеврів для мене опинилась повість Павла Санаєва " Поховайте мене за плінтусом". Нашумівша книга про жорстке дитинство, яку регулярно перевидають і безкінечно скачують з інтернету.

Як відомо, вищезгадана повість вперше була опублікована в середині 90 – х років, але особливого резонансу вона тоді не мала. А ось на початку ХХІ століття ( з його очевидною журбою за правдивим і емоційним) книга раптом вистрелила.

Немало важливим при прочитанні повісті для мене стало те, що вона написана поетично на реальних подіях, на подіях не такого вже й далекого минулого, яке близьке моєму серцю і яке я, як на мене, можу нормально розуміти та відчувати. Цікавим виявився і той факт, що книга на пряму зв’язує автора з Роланом Биковим і Санаєв присвятив її йому. В одному із героїв – вітчимі, зображений сам Ролан Анатолієвич.

Повість "Поховайте мене за плінтусом" прочиталась мною на одному диханні. Вона не стала для мене якимось тягарем, який я мушу дотягти до кінця. Попавши до рук чисто випадково і бувши сприйнята мною, як щось несерйозне, як дешева писанина сучасних починаючих письменників, при прочитанні буквально перших кількох речень не відпускала мене до фінальної крапки, яка стала для мене просто шоком, але про це пізніше.

До ознайомлення з повістю я не мав зеленого поняття хто такий Павло Санаєв, яким родом діяльності він займається, в яких фільмах він знявся, яких фільмів він є автором сценаріїв і режисером, а також, що ним здобуто на літературній ниві. Цим твором я відкрив для себе ще одного цікавого автора, з творами якого приємно працюється.

У місті Івано-Франківськ існує три театри – Обласний музично – драматичний ім. Івана Франка, Театр фольклору і Обласний академічний театр ляльок ім. Марійки Підгірянки. Що стосується дорослого репертуару, то в основному він побудований на творах української та європейської класики. Тільки протягом останніх двох років почали у драматичному театрі звертатись до творів сучасників ( я веду мову про Марію Матіос) і то ті сучасники