Відкривши для себе такого автора, як Павло Санаєв, в мене одразу ж виникло бажання відкрити його рядовим глядачам. Час не стоїть на місці. З кожним днем появляються все нові та нові автори і найголовніше з тієї кількості нового, яке в більшій мірі сходиться до дешевих детективів з однаковим сюжетом, до сімейних мелодрам, також з однією історією, не пропустити дійсно цінного і вартісного, яке дійсно варте уваги.

Мені, як тільки починаючому режисерові, цікаво працювати з цікавим сучасним матеріалом, якого існує дуже мало. Проблеми підняті Павлом Санаєвим у повісті " Поховайте мене за плінтусом" співзвучні з нашим часом, тому на мою думку будуть зрозумілими глядачам. Немало важливим є перше емоційне враження від прочитаного. Чесно кажучи, мені давненько не попадалось до рук творів з такою силою емоційного впливу, творів з яскравим і чітким зоровим сюжетом, і які б зразу ж переконували мене у без програшності у своєму виборі для постановки. Важливим також є те, що спектакль не вимагав великих затрат на постановку, оскільки події відбуваються у 70 – 80- х роках минулого століття. Цим ми уникнули пошиття костюмів та пошук особливого реквізиту.

Під час читання найбільше закарбовується в пам’яті мова персонажу баби Ніни. Потік відбірної лайки, як не дивно не відштовхує від подальшого читання, а навпаки, ще більш затягує. В мене склалось враження, що і Санаєв писав повість на одному диханні. Невимушені діалоги з простою мовою є близькими сучасності, а тому не потребують серйозних роздумувань. З іншого боку, за глибиною, за своєю філософією, за проблематикою піднятою там, твір можна поставити в ряд з відомими творами класиків світової літератури.

Банальним буде і те, коли я напишу що проблеми, які підняв Санаєв у повісті дійсно мене болять і тому мені, як режисеру хочеться про них розповісти суспільству.

Підготовка спектаклю "Поховайте мене за плінтусом" для мене і для акторів лялькового театру є вже другим експериментом у нашій творчій співпраці. Випускаючи ще одну драматичну виставу у живому плані, ми створюємо конкуренцію обласному музично-драматичному театрові ім. Івана Франка.

Мені набагато легше працювати не з готовою драматургією, а з творами, які вимагають написання інсценізації. В них талановиті автори дуже чітко прописують внутрішню і зовнішню характерність персонажів, чітко прописані мотиви вчинків героїв, прописані внутрішні монологи, також немало важливим, тонко відчувається атмосфера епохи в якій відбуваються події. Тому, волею самої долі мені до рук потрапила повість Павла Санаєва і чесно кажучи я не довго вагався в питанні ставити чи не ставити даний твір.

По мимо того, повість багата цікавими другорядними сюжетами з дитинства Саші Савельєва – одного з персонажів твору, які роблять сюжет ще цікавішим та багатобарвнішим, заглиблюють особисто мене в ті недалекі роки мого власного минулого, яке в дечому перетинається з минулим Сашка. З іншої сторони ці так би мовити лейтмотиви не відривають від головного сюжету твору. Та напруга, якою пронизані аркуші на яких написано про найбільші муки і страждання школяра Сашка, все одно залишається у підсвідомості, вона не відходить на другий чи на третій план. Автор другорядними сюжетами ніби заставляє читача відпочити, примушує заспокоїтись його від емоцій, які я впевнений переповнювали майже кожного хто вже читав чи візьметься за читання повісті.

Говорячи про сам твір, то він має велику виховну функцію. Теперішньому суспільству, при тотальному паданні духовності і моралі по мимо всього потрібні такі люди, як персонаж баба Ніна з всіма її фобіями та причудами. Персонаж Сашко дійсно заслуговує на щирі співчуття з нашого боку, але дивлячись на теперішніх школярів, які напевне ще з підготовчої дошкільної групи попадають під вплив вулиці, починаючи задумуватись – що саме було пущено батьками у вихованні свого гада. В результаті своїх роздумів логічно виникає запитання, чи має головний персонаж твору на існування, чи потрібен він теперішній епосі, чи змінила б його присутність серед нас на краще оточуючих? Я зразу ж відповідаю: потворна форма любові, яка вибухає з Ніни, має право на існування, але заставити до взаємної любові вона практично не має шансів. З другої сторони методи, які вона приміряє у вихованні внука напевно були б дуже актуальними і потрібними сьогодні. В свою чергу поставивши самі себе на місце баби Ніни, ми зможемо зрозуміти логіку її поведінки, стане явною і близькою нам доля цієї "зламаної життям" жінки. У повісті яскраво підняті радянські методи навчання і виховання підростаючого покоління. За своєю строгістю і безкомпромісністю ці методи аж зашкалюють, переповнюють літературне творіння Санаєва. Особисто мені, не прийнятні такі радикальні методи у відношенні до дітей. З іншого боку я є прибічником такого підходу у відношенні до старшого покоління, яке саме допустило, можливо несвідомо, падіння культури і суспільної моралі. Ними були пропущені чи упущені багато моментів у вихованні власних дітей.

Окремі моменти у вихованні Сашка викликають мене до схвальних відгуків, напевне цього нам не вистачає у сучасній школі.