Роман Анни Гавальда «Просто разом» - це надзвичайна історія, повна сміху і сліз, делікатно виткана із до болю знайомої буденності, із невдач й неочікуваних перемог, із випадковостей, щасливих і не дуже. Її герої страждають, люблять, ненавидять, вирішують свої проблеми і по-французьки оптимістично дивляться в майбутнє.

Великим плюсом прози Анни Гавальда є проста і легка мова. Вона не використовує складних речень, з незрозумілими мовленнєвими зворотами. Ніщо не заважає сприймати зміст, думку автора і героїв. Також Гавальда сміливо іронізує, сміється над деякими життєвими ситуаціями, що надає тексту яскравості і оживленості.

Твір француженки можна буквально розкласти на цитати, настільки тонко і розумно вона пише:

«Чим ви займаєтесь? – Рятуюсь від всесвітнього потопу»,

«Не потрібно смикатися, коли тонеш, а треба дочекатися дна, щоб відштовхнутися від нього п’яткою, тому що тільки так можна спастися і вибратися на поверхню...»,

«Жити людям разом заважає їх дурість, а зовсім не відмінності» - це й доказують герої «Просто разом» - художниця Камілла, яка вирішила, не зважаючи ні на що, і на зло своєму буржуазному походженню, працювати прибиральницею, незграбний продавець листівок і знавець історії Філібер, кухар Франк і його бабуся Полетта. Вони всі абсолютно різні, унікальні, зі своїми «заскоками» і вони разом живуть під одним дахом. Разом їм добре, легко і весело.

Гавальда не боїться подавати декілька сюжетних ліній, показувати багато різних історій та відносин. Гра на терпіння Камілли та її матері, та ж ситуація у Філібера з батьком – вічна проблема батьків і дітей. Непросте і суперечливе життя Полетти, тяжке дитинство Франка.

Автор дивовижно тонко і точно описує всі почуття, не перетворюючи це в занудство.

Дуже сильний епізод в книзі, а таких не мало, спогади Камілли про свого батька, про те, як вони гралися – сідали в стару машину, включали хорошу музику і «їхали» в оперу, театр чи у подорож.

Великого значення у своєму творі Анна Гавальда надає почуттям любові, дружби, відданості.

Весь роман об’єднує легка мова, французький гумор, іронія і цінності героїв.

2.2. Просторіччя та синтаксисичні особливості роману «Просто разом»

Словник літературознавчих термінів подає просторіччя, як одну з форм національної мови, що разом із народними говорами складає некодифіковану усну сферу загальнонаціональної комунікації — народно-розмовний стиль. На відміну від діалектів, а також жаргонів, просторіччя має наддіалектний характер. Особливістю просторіччя є використання нелітературних шарів лексики і відносно вільних синтаксичних побудов. Для просторіччя характерні експресивно "знижені" оцінні слова, від фамільярних до грубих, які мають у літературній мові нейтральні відповідники . Просторіччя перебуває на межі народнорозмовної мови з літературною як особливий стилістичний пласт слів, фразеологізмів, форм, зворотів мови, об'єднаних спільним яскравим експресивним забарвленням зниженості, згрубілості, фамільярності [23].

У романі «Просто разом» Гавальда широко використовує просторіччя як стилістичний засіб для надання мові зневажливого, іронічного, жартівливого та, навіть, грубуватого відтінку. Неможливо виразніше передати емоції, які переповнюють молоду героїню Каміллу, що перебуває у досить важкому стані: «Тоді я здохну...Розумієте?Здохну...» [22, 14], або ж її ставлення до материного захоплення ліками: «Не набридло травити себе всім цим лайном?» [22, 20], а також її перше враження про Філібера: «Ви зовсім чокнутий!» [22, 65]. Автор часто використовує іронію, що викликає в нас співчуття до героїні, яка чудово розуміє своє становище: «Отже, я знову можу драяти параші, яке щастя!» [22, 6].

Цікавою героїнею, яка надає твору колоритності та гумору є Мамаду, подруга Камілли по роботі. Це жінка, яка змушена годувати велику сім’ю, тому не може спокійно говорити про невістку, яка зовсім не старається їй допомогти: «Вона ні хрина не робить! Ця відьма сиднем сидить вдома і ні за що на світі не відірве від стільця свою жирну задницю!» [22, 9]. Вона звертається за допомогою до Камілли, щоб та розібралася «в усій тій фігні» [22, 9], так як сама нічого не розуміє в юридичних документах. Гумору додає сцена, коли Мамаду, що важить понад сто кілограм, на прийомі в лікаря повинна буде стати на вагу, відповідає подругам: «Та ні за що в світі! А ні, то я і прилад зламаю, і лікаря заодно придавлю! Хай тільки спробує, і я його без каші з’їм...Обожнюю солоденьких молодих біленьких лікарів...» [22, 8].

Однак найекспресивніша лексика безперечно у Франка. Варто згадати, що груба, вульгарна лексика виникає, головним чином, як реакція на родинні проблеми, чи проблеми на роботі, яких у цього героя достатньо. Мати його залишила, з дитинства Франка виховувала бабуся Полетта. Але тепер бабуся в домі для перестарілих, а для Франка це єдина любима і любляча його істота. На роботі також важко, він повар і змушений працювати зранку до пізної ночі. Тому у його лексиці часто зустрічаються фрази типу:

«Змийся, придурок!» [22, 17],

«Та пішов ти,- прошептав він у відповідь, закриваючи очі. – Пішли ви всі...» [22, 18],

«Просто втомився, осточортіло все, розумієш?» [22, 87],

«Відстань. Ну! Вали звідси!» [22, 91].

Коли Франк був змушений віддати бабусю до пансіону, для нього це було важким ударом. Він не може називати інакше цей похмурий будинок, як «псарня, умиральня, богодільня», і ще «великий кусок лайна,