Для Франка, як повара, їжа має велике значення, однак Філібер та Камілла зовсім не вміють куховарити. З цього приводу він ніяк не може змиритися:

«Що ти збираєшся їй зварганити? Онуччя в олії?» [22, 68],

«Ну знаєш, якщо вона буде «набиратися сил», поїдаючи ось це варево, то зразу коньки відкине!» [22, 68],

«Залізь в холодильник, я там дещо приволік. Здається, це качка...» [22, 53],

«Де коробки, які я вам притаранив?» [22, 80],

«В цьому домі ніколи немає жрачки...Чим ви з Філібером харчуєтесь? Книжками? Дохлими мухами? – Змиваєшся? Ти, до речі, їла?» [22, 107].

Спочатку Франк ніяк не може змиритися з Каміллою, тому збирається переїжджати: «Мені прийдеться шукати другу барлогу...Ладно, плювати!» [22, 87], «Вони з Філібером годинами можуть молоти про всяку єрунду.» [22, 89], проте пізніше він захоплюється її малюнками: «До біса класно намальовано! Я не зовсім в усьому цьому січу, тобто зовсім не січу, але...» [22, 96], а згодом навіть починає фліртувати: «Слухайте, шеф, я тут збираюсь заарканити дівчину.» [22, 116], «Може завалимся куди-небудь?» [22, 128].

Таким чином, ми бачимо у романі велику кількість експресивних та емоційно-оцінних слів і зворотів. Широко використовуються просторічні елементи для вираження емоцій та думок героїв.

Аналіз роману дозволив також знайти ряд синтаксичних особливостей.

Розмовне мовлення є найдавнішим стилем будь-якої національної мови. Розмовним мовленням користуються люди різного віку в побуті, в неофіційному й офіційному спілкуванні, в навчальній, науковій, виробничій, суспільно-політичній та в інших сферах життя. Інтонаційною особливістю розмовного стилю є розмаїття ритміко-мелодійних варіацій, неодноманітність, що відтворює природну безпосередність мовців [8, 62]. Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків. З синтаксичного погляду розмовне мовлення характеризується широким використанням неповних речень, наявністю стереотипних конструкцій. Розмовне мовлення здебільшого спонтанне, тобто безпосереднє, непідготовлене. Компонентами його є позамовні елементи: міміка, жести, конкретна ситуація, наявність чи відсутність об'єкта мовлення [15, 167].

В романі «Просто разом» ми знаходимо багато коротких, неповних речень, властивих для розмовного стилю. Вони найчастіше зустрічаються в діалогах роману:

« - Я тебе чекав.

- Що?

- Угу.

- …

- Не хочеш присісти?

- Ні.» [22, 94].

В діалогах також присутні повторення, щоб передати здивування, чи будь-який інший емоційний стан:

« - Ви справді тут живете?

- Ну-у...так...

- Постійно?

- Постійно.

- Весь рік?

- Весь рік» [22, 41].

Для передачі настрою героїв в тій чи іншій ситуації автор часто використовує прості непоширені речення: « Офіціантка прибрала зі столу. Ресторан спорожнів. Камілла не йшла. Вона курила і замовляла каву» [22, 26]. Економлячи лінгвістичні засоби Анна Гавальда малює цілий розвиток дії, розширює змістовні межі конкретного епізоду: «Вони залишились надворі. Зовсім самі. Удвох» [22, 296]. Кожне речення у творі несе свою ідею, передає градацію дії. Для автора не важливі самі події, ключовими є переживання героїв у той момент.

У творі часто зустрічаються також емоційні вигуки, притаманні французькому мовленню: « - Що це? Дуб? Я не помиляюся? – Браво!» [22, 41], « - Келих вина? – З задоволенням!», « - Він ваш друг? – Боже, звичайно, ні!» [22, 45].

Коли емоції переповнюють, фрази стають уривчасті, номінальні, одночленні: «Я...дивився на всі ці обличчя в блокноті... На мого Філу і всіх цих людей... Які вони всі схожі... і наскільки гарні... А вже квартира... Я тут рік живу і думав, тут пусто... Тобто я нічого не бачив... А ти... ти... Коротше,суперські малюнки...» [22, 96].

Вперше розповідаючи про смерть свого чоловіка, Полетта затинається від хвилювання, не договорює всього. Такі уривки речень змушують працювати уяву читача: «І побачила, як він упав... Він хрипів, стогнав... Його лице... Я... Я накинула жакет і пішла» [22, 292].

Один із героїв роману, Філібер заїкається, коли хвилюється. Його речення, обірвані й неповні, повністю передають його нерішучий характер, невпевненість у собі: «В моєму ліжку?... Але, але... Звичайно, ні, що ви... Я б ніколи...» [22, 62], «Я... я... Ну так... я... я... Дуже обережно, кля... клянусь вам... Спо... чатку... я... я... нак... на... накрив вас, я...» [22, 65]. Це хвилювання пов’язане з такою рисою його характеру, як соромливість. Цей вихований юнак не може припустити й думки щодо негідної поведінки з дівчиною.

Ще одним цікавим елементом у творі є повідомлення Камілли Франку, які вона відправляла йому протягом дня. Ці фрази є малозрозумілими читачеві, проте відображають незвичайність внутрішнього світу героїв, їхніх стосунків, думок, тільки їм зрозумілого спілкування:

« 09.13 Індокитай, верх буфету.

11.37 Айша, Айша, послухай мене, віконні рами.

13.44 Сушон, перекур, сад.

16.12 Нугаро, стеля.

19.00 Новини, шинка, масло.

10.15 Веасh boys, ванна.

11.55 Бенабар, це я, це Наталі, там же.

15.03 Сарду, вмивання кистей.

21.23 Даго, баїньки.

Він відповів тільки один раз: 01.16 Тиша» [22, 298]. Кожне слово у цих повідомленнях має у собі зміст. Дарма, що не всім зрозумілі, проте для героїв всі ці слова несуть інформацію, передають їхній стан саме на той момент.

Отже, в даному романі автор відтворює розмовне мовлення, про що свідчать використання ним брутальної, простонародної лексики, фразеологічних конструкцій, експресивної та афективної лексики, а також синтаксичні та граматичні особливості роману. За допомогою цих засобів письменниця передає психологію героїв, їх емоції, тонко описує почуття. Саме