2.3. Характеристика образів та їх градація у романі «Просто разом»

Анна Гавальда показує себе і віртуозним майстром створення образів. Зовнішніх ознак подається дуже мало, тільки основні, проте вся увага акцентується на внутрішньому світі. Герої Анни Гавальда дещо дивакуваті, не завжди зрозумілі та, водночас, цікаві, веселі, здатні на непередбачувані вчинки. Усі вони доброї вдачі, однак вона проявляється у романі не зразу, а тільки з часом. Читач поступово проходить разом з героями шлях їх становлення.

На початку твору автор показує героїв так, що викликає тільки співчуття і жаль: «Жива? Це просто смішно – живою Камілла Фок точно не була. Камілла була привидом. Рухалась повільно, говорила мало і вміла дуже спритно зникати. Камілла Фок була молодою жінкою, яку завжди бачили тільки зі спини, тендітна і невловима.», «Навколишній світ більше не має для неї ніякого значення і кожен новий день здається їй непосильним тягарем.» [22, 12].

У схожому стані перебуває й бабуся Полетта: «А що ще їй залишалося робити в цьому житті? Рахувати дні, чекати, коли один день змінить інший і зразу ж забувати про нього.» [22, 1]

Таким зображенням внутрішнього стану своїх героїнь автор передає безвихідне становище, сум, нудьгу, що переповнює їх.

Образ Філібера Гавальда подає дивакуватим, не шкодує різноманітних деталей, що роблять його не менш гідним співчуття: «Вона помітила хлопця зі свого дому, високого чудернацького типа в очках, обмотаних лейкопластирем, і в дивакуватих штанах, поводив він себе дивно, як інопланетянин. Цей смутний клоун забавляв оточуючих, заїкався в присутності продавців і надривав їй серце.» [22, 13].

З усіх героїв тільки Франк вважає себе «всесильним». Щоб вистояти, він ховається за маскою байдужості, грубої лексики, розгульного життя. Однак автор дає відчути читачеві між рядками його лайки, як насправді йому все це набридло. А його добре серце і вразливість відкриваються у відношенні до бабусі. Хоча біля неї він теж себе стримує: «Тільки не ти. Ти ніколи не плачеш... Я ні разу не бачила, щоб ти пролив хоч одну сльозинку» [22, 21].

Автор майстерно веде своїх героїв до внутрішніх змін. Якими б різними вони не були, все ж письменниця зводить їх разом, щоб показати, що людина еволюціонує тільки у взаємодії з людьми. Вони стають опорою один для одного, дарують один одному надію, допомагають вірити в себе. Завдяки Каміллі Полетта ожила заново: «Варто було бачити це променисте обличчя і королівську ходу, дивитися, як вона злегка киває газовим занавіскам, що вирвалися на волю... Раптом, вона прискорила крок, немов спогади і запах теплого гудрону заставили її кров бігти по жилах швидше...» [22, 264]. На Каміллу Полетта також вплинула позитивно. Вона передала їй свій досвід, навчила садівництва: «Камілла – вона завжди знала, що в ній є такі задатки, - на очах перетворювалась на завзяту садівницю» [22, 270].

Філібер також відчутно змінюється, він стає впевненим у собі. Словами героя, автор показує, що це друзі допомагають йому відкритися: « На щастя, я... Мені краще. Думаю, я зумів перейти через підйомний міст... І я... Я покинув свої володіння, щоб просто любити життя... Зустрів людей набагато благородніших за себе і... Деякі з них сидять сьогодні в залі, і я не хотів би соромити їх, але...» [22, 285], проте друзі вважали його своїм спасителем: «Тому що людина, що говорила зі сцени... був Філу, їх ангел-охоронець, їх СуперНесквік, що спустився до них з неба. Той, хто спас їх, обнявши худими ручищама за пониклі плечі...» [22, 285].

Поряд з дружбою, почуття, яке виводить героїв із кризи є кохання. Любов і ніжність, як бальзам, лікує їхні рани дитинства: «Вона впала в його обійми і пригорнулася до нього міцно-міцно-міцно-міцно. Вона плакала. Говорила не замовкаючи, знову лила сльози, виплакуючи двадцять сім років самотності, туги.» [22, 305]. Франк також нарешті відчув себе щасливим: «Він почувався дуже молодим і щасливим. Дуже щасливим. Він усміхався. Вперше в житті він був в потрібному місці в потрібний час.» [22, 305]. Кохання змінило й Філібера: «Філібер більше не заїкався – він просто переставав дихати, як тільки його дружина зникала з поля зору.» [22, 288].

Отже, ми бачимо як тонко передаються автором образи головних героїв. Їхні вади, недоліки є тільки натяками на те, чого насправді їм не вистачає в житті. Іронічні, витончені, життєві замальовки і портрети зовсім не «героїчних» героїв зачаровують своєю психологічною глибиною і емоційною насиченістю. Автор показує, що здатність людини допомагати, співчувати, любити дає їй змогу вижити і стати щасливою. Роман Анни Гавальда дає надію, що який би ти не був дивак й загублений у цьому житті, знайдуться люди, які тебе зрозуміють і полюблять.

ВИСНОВКИ

Дана робота представляє собою дослідження стилістичних особливостей роману відомої сучасної письменниці Анни Гавальда «Просто разом». Слідуючи визначеному колу завдань, ми обґрунтували поняття стилю в літературі, визначили особливості індивідуального стилю Анни Гавальда і дослідили, як реалізуються ці особливості в лексиці, синтаксисі та характеристиці образів роману.

Отже, стиль – це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах.

Індивідуальний стиль автора – це сукупність особливостей його творчості, якими його твори відрізняються від творів інших митців. Сукупність виражально-зображальних засобів письменника тоді дає ефект стилю, коли закономірно поєднується в художньо